Особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині на кінець XX-початок XXI століття

метки: Соціальна, Німеччині, Організації, Життя, Населення, Захист, Соціальне, Також

Актуальність теми дослідження: соціальна робота як суспільне явище властива людському суспільству з моменту його існування: у різні періоди свого розвитку суспільство в різній формі допомагало своїм членам виживати в критичних ситуаціях. Така допомога визначалася рівнем розвитку суспільства, його культурою в конкретно-історичний період.

Гострі соціальні проблеми мають місце у різних куточках нашого континенту й усього світу. Так, в Європі 40 млн. бідних, 3 млн. бездомних, десятки мільйонів безробітних. Світове співтовариство ще «багатше». Близько 30% його робочої сили (2,5 млрд. чол.) виявилося по суті поза сферою зайнятості. Кожен третій на земній кулі живе в умовах крайніх злиднів, кожен п`ятий страждає від голоду, відсутності питної води. На 1/5 найбіднішого населення Землі приходиться лише 1,4% світового валового продукту, а на 1/5 найбагатшого — 84,7%. Соціальна і економічна криза в різних формах охопила найбагатші країни. Все більш сталий характер набуває в них зростаюче безробіття. Як уявляється, високе безробіття у багатьох країнах перетворюється в постійну проблему, адже нинішній рівень цього соціального лиха на Заході — найвищий за останні 60 років (після світової економічної кризи 1929-1933 рр.).

На фоні згортання програм допомоги безробітним та інших соціальних виплат в західних країнах продовжується концентрація багатств, майнове розшарування і класова поляризація населення. Так, в США на долю 20% багатих приходиться 44,6% національного доходу. Аналогічна ситуація складається в сусідній Росії. Тут на 20% бідних випадає близько 8%, а на 20% багатих росіян — близько 40% доходів усього населення. Та якщо врахувати справжній (нефіксований офіційною статистикою) стан, то реальний розрив у прибутках між багатими, й бідними суттєво більший.

Кожна людина прагне до забезпечення гідного рівня життя, якого вона може досягти не тільки за допомогою власної праці і заощаджень, але і за допомогою механізмів соціального захисту.

Тому першочергового значення за цих умов набуває відновлення соціальних здобутків, реалізація їх сутнісних сил та здібностей (фізичних, психологічних, інтелектуальних).

Для цього необхідно, по-перше, провадити в життя єдину, компетентну і гуманістичну соціальну політику, науково обґрунтувати і забезпечити потребу держави у кваліфікованих працівниках, розробити і впровадити ефективну систему відновлення у широкому розумінні кадрового потенціалу усіх галузей народного господарства та регіонів з метою успішного функціонування вітчизняної економіки. По-друге, слід суворо дотримуватися на всіх рівнях державного управління стратегічного завдання — проведення в життя соціально спрямованих економічних реформ. Враховуючи значне погіршення в останні роки рівня добробуту людей, основним напрямом соціальної політики на найближчу перспективу має стати розширення соціальної бази ринкових перетворень на основі зупинення падіння життєвого рівня народу, зменшення тягара реформ, які нині перекладені на плечі найменш захищених верств населення. По-третє, успішний соціальний розвиток потребує активного здійснення державою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної політики, яка буде стимулювати виробництво. Реформування оплати праці, зокрема, покликане забезпечити дотримання відповідності між її розмірами і продуктивністю, вдосконалення нормування, створення досконалої системи обліку трудових затрат, підвищення до загальноєвропейського рівня питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції, введення об’єктивної системи оподаткування усіх особистих доходів громадян. По-четверте, важливим елементом вдосконалення управління суспільним розвитком має бути створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки найбільш вразливих верств населення. Для кваліфікованої і предметної соціальної роботи в нових умовах потрібна розгалужена і диференційована мережа відповідних служб, підготовка кадрів, їх матеріальне і методичне забезпечення, громадське визначення і стимулювання.

Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення, боротьбі ...

... В. Зомбарт вважає, що до заходів соціальної політики можуть бути віднесені заходи економічної політики, спрямовані на регулювання економічної системи. Його опонент Л. Борткевич стверджує, що соціальна ... соціальної політики держави. Соціальний захист населення Соціальна політика - це механізм реалізації соціальної ... що у різних країнах у поняття "соціальна політика" вкладається неоднаковий зміст. ...

Сучасна соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки — достатньо широке поняття, що включає діяльність по захисту людини, по наданню їй допомоги.

В умовах прагнення України до розбудови громадянського суспільства проблема вдосконалення форм і методів соціальної роботи набуває значної актуальності. Як визначають укладачі Короткого енциклопедичного словника із соціальної роботи, виданого Українським Державним центром соціальних служб для молоді, «…концептуальні теоретичні орієнтири сьогодні задає зарубіжний досвід, оскільки світова інфраструктура соціальної роботи має тенденцію до розвитку в єдиному інформаційному і пізнавальному просторі. Нинішньому етапі її становлення властиве активне використання готових ідеологічних, філософських, методологічних форм, вироблених іншими країнами» [40, 103].

У контексті цього твердження бачиться цікавим і дуже корисним досвід започаткування і розвитку соціальної роботи в Німеччині. Друковані матеріали з цього питання пропонують нам приводи для роздумів, якими шляхами йти до громадянського суспільства, доказують плідність сумісних зусиль держави і громадськості в справі подолання гострих соціальних проблем у суспільстві, демонструють значення соціальної роботи в досягненні соціальної гармонії.

З урахуванням того, що процес формування молодої української соціальної роботи як науки, навчальної дисципліни та практичної діяльності не завершений, закордонний досвід має для нас, українців, неоціненне значення. Хоча заслуговують на увагу й заклики проти «…тотального запозичення у західних авторів створених ними за останнє сторіччя теоретико-методологічних, понятійно-категоріальних, методико-практичних напрацювань» в соціальній роботі [43, с. 76].

Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей

... в яких люди потребують психологічної допомоги, медичного догляду, соціальної допомоги. Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки ... робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з ... товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини ...

Проблемами дослідження теорії і практики соціальної роботи, визначенням понятійно-категоріального апарату даної дисципліни займаються такі українські вчені: І.І. Мигович, С.Я. Харченко, Г.М. Коваль, А.І. Андрющенко, Л.М. Димитрова, Г.М. Щербата та ін.

Питання розвитку та становлення соціально-педагогічної освіти в Німеччині висвітлюються у працях Н. Абашкіної, Л. В. Волик, Ю.В. Василькової та ін..

Інформацію про виникнення і розвиток соціальної роботи в Німеччині знаходимо у працях В.А. Шанц та ін.

Питання доброчинності та волонтерства у Німеччині досліджували О. Главник, Н. Романова, Т. Дружченко та ін..

Однак узагальнення досліджень досвіду соціальної роботи у Німеччині досі немає.

Усе вище зазначене обумовило актуальність теми, обраної для даного дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження: соціальна робота в Німеччині.

Предмет дослідження: особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині.

Мета дослідження: проаналізувати досвід розвитку, організації та функціонування соціальної роботи в Німеччині.

Гіпотеза дослідження: ґрунтується на припущенні, що особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині можуть ефективно застосовуватись в Україні.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

• дослідити становлення соціальної роботи в Німеччині;
• вивчити напрямки навчання соціальної роботи в Німеччині;
• дослідити практичні аспекти здійснення соціальної діяльності в сучасній Німеччині;
• на основі вивчення особливостей здійснення соціальної роботи в Німеччині розробити методичні рекомендації соціальним працівникам.

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз, синтез, систематизація, порівняння, узагальнення;

• емпіричні: обробка статистичних даних, бесіда, аналіз документації.

Практичне значення: на основі матеріалів даного дослідження щодо вивчення досвіду за рубежем нами складені та пропонуються в практичній діяльності соціальних працівників методичні рекомендації.

Експериментальна база дослідження: Хмельницький міський центр соціальної допомоги молоді.

Апробація: результати проведеного дослідження обговорювались на засіданні Хмельницького міського центру соціальної допомоги молоді і отримали позитивний відгук.

Розділ 1. Історія розвитку соціальної роботи в Німеччині, .1 Становлення соціальної роботи в Німеччині

Соціальна робота, як свідчить історичний досвід, виникає раніше державної системи соціального захисту, адже «…кожне покоління вирішує проблеми допомоги бідним, хворим, самотнім» [9, 5]. І практичні форми соціальної роботи відображають елементи відповідної культурної традиції кожної окремо взятої країни.

Так було й у Німеччині, де вільні об’єднання благодійної допомоги зародилися ще за середньовіччя. Більш сучасні структури вільної благодійної допомоги (Благодійна справа німецької євангельської церкви, Робоча благодійність, Німецький Червоний Хрест тощо) виникли в середині ХІХ століття [46, 73].

Виникнення практичної соціальної роботи в Німеччині, за свідченнями літературних джерел, приходиться на другу половину ХІХ ст. [7, 37].

Розділ 2. Особливості соціально-педагогічних технологій роботи з «дітьми вулиці»

... соціальної адаптації, проведення соціально-психологічних тренінгів, культмасових благодійних акцій, а також надання організаційно-методичної допомоги педагогічному колективу притулку. Спеціалісти ЦСССДМ готують волонтерів до роботи з «дітьми вулиці». Центри соціальних ... додому з вулиці[10,с.278]. Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи. 1. Профілактична соціальна робота. Дитина ...

В 1853 році в Еберфельді було розроблено скоординовану, ефективну систему розподілу пожертвувань. Місто було поділене на райони або квартали, де призначили відповідального із числа добровольців, чиє «робоче навантаження» становило до чотирьох родин. Ці добровольці приймали заявки на допомогу й брали на себе функцію ретельної оцінки особистих обставин заявників відповідно до положення, розробленого міською адміністрацією. [18, 374].

Величезне значення цього досвіду полягає в тім, що ці попередники майбутніх соціальних працівників були не просто добровольцями, а людьми, офіційно уповноваженими здійснювати цю роботу.

Еберфельдська система була вдосконалена в 1905 році в Страсбурзі, де почався набір у центральну управлінську контору добре підготовлених службовців. Таким чином, виник принцип об’єднання й координації добровільних і офіційних служб, що ставив під суспільний контроль функції централізованого керування й надання персональних послуг населенню.

Особливим типом благодійних установ стали школи для дітей, які мали відхилення у фізичному й розумовому розвитку. У середині 80-х рр. ХІХ ст. у Німеччині таких шкіл налічувалося 35 [18, 372].

Створювалися також притулки сімейного типу. Пізніше вони стали займатися безпритульними й алкоголіками, роботою з неблагополучними сім’ями й доглядом за людьми похилого віку.

Соціальний захист як система законодавчих, економічних і соціальних гарантій для всіх груп населення почав складатися приблизно в той же час, наприкінці ХІХ століття. Створена система соціального захисту була пов’язана в той час у Німеччині, загалом, із працею на промислових підприємствах. О. Бісмарк, щоб уникнути створення самостійної системи самими робітниками, приймає серію соціальних законів: закон про страхування на випадок хвороби (1884), закон про страхування від нещасних випадків (1885), закон про страхування у зв’язку зі старістю й інвалідністю (1891).

[16, 29]

Розвиток соціальної роботи й соціальної педагогіки як професії почався в Німеччині на початку XX століття. Так, під егідою християнської церкви виникають «материнські будинки», своєрідні центри підготовки кадрів соціальної роботи. У Кайзерверті був створений перший Інститут підготовки протестантських піклувальниць, де програма навчання поєднувала релігійну освіту із професійною підготовкою в сфері «медсестринства» і загального догляду.

Слід зазначити, що в другій половині ХІХ століття в рамках гендерного руху починається формування соціальної роботи, як жіночої професії в Німеччині. Серед шкіл, заснованих жінками: «Німецький жіночий союз» (1865), «Дівоча й жіноча групи роботи із соціальної допомоги» (1893) тощо. Вони займалися підготовкою жіночих кадрів для різних соціальних установ (дитячі садки, лікарні, притулки, будинки для сліпих і т.п.), заняття проводилися жінками середнього класу.

В 1908 році освітня діяльність з соціальної роботи була включена в рамки «SozialeFrauenschule» (Соціальна школа для жінок) на чолі з Алісе Саломон. Вона була активісткою німецької соціальної роботи, мала ступінь доктора філософії в галузі економіки, брала участь у різноманітних міжнародних проектах. А. Саломон відстоювала необхідність належної практики, а також широкої програми підготовки соціальних працівників, яка б передбачала вивчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного й правового напрямку [20, 16].

Історія фахової соціальної роботи в Україні

... «Соціальна робо­та в Україні». Завдяки гранту Європейського союзу бу­ло відкрито першу в Україні Школу соціальної роботи Києво ... Соціальна робота як самостійна профдіяльність. Як самостійний вид професійної діяльності соціальну роботу на вітчизняному просторі було ... соціальної допомоги, за відсутності благодійних організацій, обме­жувалась соціальним забезпеченням, передбачаючи мі­німум соціальних ...

Розроблена нею навчальна програма характеризується широким підходом до соціально-педагогічної освіти, що передбачав розвиток знань, умінь і навичок відданості справі.

Алісе Саломон була переконана, що тільки жінки здатні створити культуру турботи про людину й підняти соціальну службу вище розгляду винятково матеріальних питань. Німецька активістка критикувала підхід до соціальної роботи з позицій «здорового глузду», що зводить соціальні проблеми до слабкостей окремих людей. Вона підкреслювала важливість «емоційної включеності» соціального працівника в процес надання допомоги.

Зусиллями А. Саломон в 1925 році була організована «Німецька жіноча академія соціальної й педагогічної роботи», яка мала на меті поєднувати наукову чистоту досліджень з практичними навичками й забезпечувати базу для післядипломного навчання протягом всього життя.

Після першої світової війни виникла державна служба соціальної допомоги населенню, що існує і донині у виді відомств соціального забезпечення, охорони здоров’я і допомоги молоді.

В 1920 році за указом знову утвореного пруського міністерства народного забезпечення було введено державне регулювання підготовки кадрів соціальних працівників. Цей законодавчий акт виявився основою подальшого розвитку всієї системи навчання і підготовки фахівців з соціальної діяльності в Німеччині аж до другої світової війни.

Однак у цілому, в 1920-х роках соціальні структури в Німеччині перебували в дуже нестабільному положенні. Зростання економічних і соціальних проблем украй ускладнювало діяльність практичних соціальних працівників, які опинилися між зростаючими проблемами й скороченими ресурсами.

Із приходом до влади нацистів соціальна робота в країні практично припинилася. Захист, турбота про населення перетворилися в расову гігієну. А соціальна робота в цілому знайшла політичну функцію як інструмент інтеграції і контролю за населенням.

Міжнародне дослідження шкіл соціальної роботи, що було проведено в 1937 році, показало, що на той час існувало вже 179 шкіл в 32 країнах. Найбільш високої була кількість шкіл у Німеччині: у цілому їх налічувалося 42, з них жіночих — 33 [46, 74].

У післявоєнний період соціальна робота в Німеччині займала значне місце в програмах закордонної допомоги, запропонованих США й ООН. Ці програми були часткою глобальної стратегії рішення соціальних і людських проблем, породжених війною. Перед соціальними працівниками й соціальними педагогами було поставлене завдання — відновлення цивільного суспільства на трьох рівнях: через підтримку й поліпшення реальних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров’я, соціальне забезпечення); через організацію професійної системи допомоги населенню завдяки мережі державних і неурядових установ; через педагогічні цінності, які присутні в процесі соціальної роботи як «допомога в самодопомозі».

Основним змістом соціальної роботи в перші післявоєнні роки в Німеччині було надання матеріальної допомоги населенню, яке перенесло найтяжкі негоди в період війни. У теоретичній підготовці студентам показувалися джерела про тяжке положення людей у таких соціальних сферах, як охорона здоров’я, захист молоді і матеріальна допомога населенню [48, 74].

У другій половині ХХ століття лідируючим напрямком у сфері соціальної роботи було надання самодопомоги. Так, ірландський дослідник Лоренц Уолтер у своїй книзі приводить такі дані: у середині 80-х років число груп самодопомоги в Німеччині досягло 40 тисяч, охопивши біля 600 тисяч чоловік. Більше за все було різного роду кооперативів з 10000 проектів, за ними йдуть групи, які займаються проблемами фізичного й психічного здоров’я (більша частина з них — проблемами алкоголізму), роботою з молоддю й безробітними. Нараховувалося біля тисячі жіночих організацій. Значно менша кількість проектів приділяла увагу людям похилого віку й безпритульним [19, 84]- приклад того, що існує тенденція опікувати більш благополучну частину суспільства.

Важливою також є тенденція до відкриття по всій Німеччині місцевих контактних і інформаційних центрів для ініціатив самодопомоги, яких в 1990 році нараховувалося вже біля 120 [18, 120].

Таким чином, зародження соціальної роботи в Німеччині співпадає за часом з утворенням її як національної держави і пов’язане з підтриманням внутрішньої стабільності, якої країна потребувала. На початку XX ст. була створена система соціальних служб і налагоджено соціально-педагогічне обслуговування населення.

1.2 Соціальна робота в Німеччині в 90-х роках ХХ ст.

На початок 90-х років ХХ сторіччя соціальною роботою в Німеччині займалося більш ніж 6000 служб та організацій. Річний обіг цих установ складав 50 млрд німецьких марок. Тут працювали 700 тисяч штатних працівників, 1,5 млн чоловік залучалися до роботи як добровольці. Сюди можна віднести 410 тисяч установ самодопомоги, що фінансувалися частково з бюджету названих установ, а частково з інших джерел [26, 369].

Наведені дані дозволяють говорити про три компоненти, що обумовлюють різноманітність форм соціальної роботи в Німеччині:

• політика соціального захисту як частина державної національної політики;
• інтелектуальні традиції, втілені в діяльності добровольців та у системі підготовки кадрів — фахівців із соціальної роботи;
• потреби клієнтів, на задоволення яких завжди направлена діяльність соціальних працівників [46, 74].

Соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохоченні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

На розвиток теорії соціальної роботи в Німеччині у 80-ті — на початку 90-х років XX ст. впливали ідеї «суспільства розвитку», прихильники яких стверджували про ерозію традиційних родинних і сусідських зв’язків, культури робітничого класу, яка є наслідком процесу капіталістичної модернізації. Усе це спричинило розрив між індивідами та соціальним контекстом. Індивід, на їх погляд, існує сам по собі і не може покладатися на традиційні правила поведінки, поради (наприклад, стосовно виховання дітей, подолання життєвих криз, вибору виду занять тощо), а тому опиняється у «ризикованій» ситуації. З огляду на це соціальні працівники мають забезпечувати професійне консультування, заповнюючи своєрідний вакуум між індивідами і суспільством, створюючи нові основи для соціальних зв’язків.

На хвилі процесу детрадиціоналізації й індивідуалізації суспільного життя соціальну роботу почали вважати ресурсом, до якого можуть звернутися всі прошарки населення, а не тільки маргіналізовані групи. Це означає, що її почали ставити в один ряд з медициною, юриспруденцією, й перестали асоціювати з контролюючою інституцією, дотичність до якої заплямовує її клієнтів.

Великий внесок у розвиток соціальної роботі в Німеччині в 90-ті рр.. XX ст. зробили різні благодійні організації.

Благодійні організації працюють заради поліпшення умов та якості життя людей, просувають громадські ініціативи та формують активне громадянське суспільство. Так, у Німеччині близько третини соціальних програм здійснюється цими установами.

І хоча для міжнародної західної громади благодійні фонди не є новим феноменом, дослідження з розвитку європейських благодійних організацій зазначають, що близько 40% усіх фондів Німеччини було створено наприкінці ХХ ст [7, 96].

Благодійні організації зазвичай надають гранти, займаються спонсорством, реалізують власні доброчинні програми. Дослідники констатують, що благодійні фонди Німеччини звітують про витрати понад 37 мільярд євро.

Благодійні фонди вражають різноманітністю програм та підходами до їх реалізації. Виходячи з джерел фінансування і програм діяльності, вони поділяються на фонди громад, а також приватні, корпоративні й операційні фонди.

Найбільш успішною формою філантропії у світі вважають модель діяльності фондів громад. Гнучка організаційна система роботи забезпечує цим фондам практично довічне існування. До них надходять гроші, які члени громади заповідають на благодійну мету. Як правило, такі фонди не реалізують самостійних проектів, а лише обирають громадську чи благодійну організацію яка, власне, й бере на себе всю роботу — реалізацію проектів, спрямованих на благо громади, в якій діє фонд. Розподіл коштів та контроль за їх використанням здійснюється опікунською радою або членами правління [7, 97].

Фонди громад, зазвичай, мають так званий ендаумент — недоторканний капітал, який не витрачається на благодійні справи, а інвестується. Прибуток від нього забезпечує стабільне поповнення коштів фонду.

У Німеччині перший фонд громади створено у місті Гютерслоу 1996 року (StadtStiftungGutersloh).

Фонд засновано завдяки ініціативі місцевого мешканця, котрий, дізнавшись про американський досвід, зміг зібрати довкола себе ініціативних людей. Із кінця 1996 року зареєстровано 9 міських фондів у Дрездені, Ганновері, Мюнхені, Берліні та в інших містах. Активну підтримку становленню й розвитку німецького інституту фондів громад надали інші благодійні організації, в тому числі і такі відомі приватні фонди, як фонд Бертельсмана ((BertelsmannStiftung), фонд Кьорбера (KorberStiftung) та ін.

Серед причин активного поширення благодійних фондів цієї моделі можна назвати розвиток міжнародного співробітництва у сфері благодійництва, зміну впливу місцевих органів самоврядування на місцеву громаду, збільшення соціальних та економічних проблем і неможливість вирішення їх традиційними засобами, а також посиленням третього сектору.

Значним ресурсом благодійних організацій є волонтерська діяльність, діяльність сімейного соціального педагога у Німеччині. Діяльність — це специфічна форма відношення людини до навколишнього середовища, зміст якої полягає у цілеспрямованому його перетворенні. Крім того, діяльністю можна назвати сукупність дій людини, що спрямована на бажану зміну будь-якого предмету. Існує економічна, політична, правова, культурна, технічна, наукова та інші види діяльності. До особливого виду діяльності відносимо соціальну роботу. Соціальна робота — діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які її потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти, пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні і т.ін. Кожний особистістю із своїм неповторним складом мислення, психіки, досить складною біографією. Це вимагає від соціального працівника або педагога доброти, тактовності, проникнення у долю людини, співчуття, різноманітних знань та умінь, великого терпіння, самовідданості та ін., оскільки необхідно у процесі бесіди зняти психологічний стрес, допомогти увійти в нормальний ритм життя, надати допомогу людині хворій, прикутій до ліжка, допомогти батькам знайти «спільну мову» з дитиною та ін. Тому і виникає особлива потреба в діяльності сімейного соціального педагога [4, 63-64]. Вона ґрунтується на концепції взаємодії особистості, сім’ї та суспільства, що віддає пріоритет сім’ї та сфері внутрішньосімейних і міжсімейних відносин перед суспільством. Сім’я, будинок, община, сімейно-сусідська спільність розглядається у Німеччині як сфера, де головним чином здійснюється соціальна політика та соціальна допомога.

Соціальна робота в Німеччині включає і систему соціальної опіки. Основний закон Федеративної Республіки Німеччини, оперуючи поняттям «державна опіка», зумовлює наявність «приватної опіки». Водночас проводиться чітка межа між опікою, що сприймається як самостійна галузь системи соціального захисту, соціальним страхуванням і державним забезпеченням. Сьогодні про «опіку» згадують, головним чином, як про основний принцип широкої системи соціальної допомоги, яка надається соціальною державою без будь-яких попередніх умов кожному, хто потрапив у скрутне становище, якщо він не в змозі вибратися з нього самотужки.

На нижній сходинці державна опіка належить до компетенції громадського самоуправління (округу й міста, прирівняного до округів).

На вищій сходинці опіка належить до завдань вищих громадських об’єднань, а зокрема навіть і федеральних земель. На федеральному рівні, наприклад, допомога дітям і молоді перебуває в віданні Федерального міністерства у справах сім’ї, людей похилого віку, жінок і молоді, а соціальна допомога — у віданні Федерального міністерства праці й соціального ладу. Наприклад, у місті, прирівняному до округу, завдання державної опіки розподіляються таким чином (див.табл.1.2.1.):

Таблиця 1.2.1 — Організаційна структура державної опіки

Загальна соціальна служба зі спеціальними галузями					Відділ соціального забезпечення	Відділу справахмолоді	Житловий відділ	Відділ охорони здоров’я
Допомога сім’ї, допомога дітям і молоді	Матеріальна допомога	Допомога інвалідам	Допомога людям похилого віку	Соціальна служба при лікарнях

Насамперед у галузі допомоги дітям і молоді, а також у галузі соціальної допомоги закон зобов’язує державні інституції співпрацювати з незалежними доброчинними і некомерційними організаціями. Їм не треба створювати власні установи, якщо вже існують необхідні установи або планується їх створення вільними доброчинними організаціями (інституційна субсидіарність).

Однак уся відповідальність за планування соціальних служб і установ лежить на плечах державних інституцій [30,45-47].

Соціальний педагог є посередником між особистістю та соціумом, впливаючи на формування гуманних, виховуючих, морально і фізично здорових відносин у соціальному середовищі, сім’ї, сімейно-сусідському оточенні, між дорослими та дітьми. Його клієнтами є сім’я та її близьке оточення за місцем проживання. Він перший вступає в етично допустимій

формі в контакт з членами сім’ї, ставлячи «соціальний діагноз»: вивчає мікросоціум, інтереси, уподобання, коло спілкування, моральну атмосферу, умови життя, психологічні та вікові особливості, здібності членів сім’ї, виявляє позитивні та негативні впливи й проблеми (психологічні, етичні, правові, медичні та ін.) з метою надання подальшої допомоги. У процесі «діагностики» соціальний педагог диференціює клієнтів, встановлює, з яким спеціалістом його треба зв’язати у відповідності з виявленою проблемою (з службою психічного чи фізичного здоров’я, правового чи економічного захисту, культурного дозвілля і педагогічної анімації та ін.).

Професійних соціальних працівників, зокрема педагогів, в Німеччині небагато. В основному їх функції виконують так звані волонтери, які за покликанням займаються даною діяльністю. Отже, соціально-педагогічна діяльність — це вид професійної або волонтерської діяльності, спрямований на створення умов у соціумі для духовного розвитку людини або групи людей, гуманізації їх відносин, надання людині психологічної, моральної, фізичної, медичної та інших видів допомоги з метою гармонізації її життя.

Соціально-педагогічна діяльність спрямована на розвиток та саморозвиток особистості, створення умов найбільшого сприяння та психологічного комфорту. Соціальний педагог допомагає людям у їх повсякденному житті, забезпечує консолідацію всіх сил і можливостей суспільства щодо конкретного громадянина, розвиваючи його активність як суб’єкта цього процесу. Отже, соціальна допомога повинна мати активний характер і сприяти залученню до соціальної роботи як самих клієнтів, так і соціальних працівників, зокрема соціальних педагогів. Вона спрямована на поступове створення своєрідного механізму саморозвитку, що сприяє виявленню взаємної турботи і взаємодопомоги, милосердю, послабленню соціального і міжнаціонального напруження, формуванню сприятливого мікроклімату в соціумі. Основним предметом турботи має бути сім’я. Контакти між конкретною сім’єю та соціальним педагогом будуються на основі врахування особливостей кожної конкретної сім’ї, закономірностей процесу спілкування у сфері життєдіяльності людей.

Отже, залежно від характеру роботи соціального працівника в Німеччині визначають такі види його діяльності:

• правоохоронна (попередження правопорушень, соціальна підтримка різних категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність);
• психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров’я та пропаганда здорового способу життя, медико-реабі-літаційна діяльність);
• культурно-дозвіллєва (організація діяльності дітей, молоді, сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем проживання, організація фізкультурно-оздоровчого та культурного відпочинку, соціальна анімація) [4, 67].

Становлення, розвиток і реалізація духовності людини, гармонізація та демократизація відносин людини та суспільства складають основну мету соціально-педагогічної діяльності.

Крім того, функціями соціального працівника є:

• організаторська, яка включає організацію тієї чи іншої діяльності, здійснює вплив на зміст дозвілля;
• допомогу у працевлаштуванні, професійній орієнтації та адаптації, координує дальність підліткових і молодіжних об’єднань, взаємодіє з медичними, освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами і благодійними організаціями.

прогностична, яка визначає та вивчає ознаки, які характеризують стан розвитку (перш за все духовного) людини, групи, мікросередовища та визначає можливості перспективи їх розвитку при збереженні даної сукупності соціальних впливів.

попереджувально-профілактична та соціально-терапевтична.

Соціальний працівник передбачає і приводить у дію механізм попередження і подолання негативних впливів у соціально-правовому, юридичному та психологічному плані, організовують соціо-терапевтичну допомогу, забезпечують захист прав у суспільстві, допомагають підліткам і молоді в період соціального і професійного визначення.

Комунікативна функція полягає у встановленні контактів з тими, хто потребує допомоги та підтримки, організації обміну інформацією, залученні добровільних помічників і населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та особистісних контактів, зосередження інформації і налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтами.

Правозахисна використовує арсенал правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, для їх підтримки сприяє застосуванню заходів державного примусу та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні дії.

У відповідності з соціально-педагогічною функцією соціальний працівник повинен встановлювати інтереси та потреби людей у різноманітних видах діяльності (культурно-дозвіллєвій, спортивно-оздоровчій, технічній та художній творчості, туризму) та залучати до роботи з ними різні установи, організації, суспільні, творчі спілки, спеціалістів і організаторів культурно-досвіллєвої діяльності.

Психологічна функція передбачає різноманітні види консультування та корекції міжособистісних відносин, допомогу в соціальній реабілітації всім тим, хто цього потребує, повинна сприяти соціальній адаптації особистості.

Реалізація соціально-медичної функції передбачає організацію роботи з профілактики здоров’я, надання першої медичної допомоги, роботу з питань культури харчування, санітарно-гігієнічних норм, по плануванню родини, формування відповідального ставлення до репродуктивної та сексуальної поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя та формуванню здорового способу життя.

Морально-гуманістична функція є інтегральною, вона поєднує риси всіх попередніх функцій, надає соціально-педагогічній діяльності гуманістичної спрямованості, створює умови для гідного функціонування людини, групи людей у суспільстві.

Сферою соціально-педагогічної діяльності має бути все суспільство, оскільки немає в ньому такого елементу, який не впливав би на соціальне формування людини, не відбивався б на розвитку соціуму.

Об’єктами професійної діяльності соціального працівника є:

• освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї, школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей-інвалідів);

• позашкільні установи;
• комісії у справах неповнолітніх;
• соціальні служби для молоді;
• центри працевлаштування;
• будинки для людей похилого віку, хоспіси;
• спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.

Залежно від профілю спеціалізації місцем роботи соціального працівника в Німеччині можуть бути житлові будинки або спеціалізовані заклади (відділення соціальної допомоги на дому, центр реабілітації, соціальний притулок, медико-психологічна консультація, біржа зайнятості); школа, дошкільні заклади, окремі клієнти, підприємства, творчі або громадські організації та ін. Проте в будь-якому випадку — це фахівці вищої кваліфікації, люди особливої делікатної професії.

Змістом соціально-педагогічної діяльності соціального педагога є:

• діагностування соціальної вихованості особистості та соціальних впливів на розвиток особистості й суспільства;
• організація взаємодії позитивного виховного впливу: традиційного (через сім’ю), стилізованого (через вікову субкультуру), інституціонального (через виховні інституції), міжособового (через значущих осіб), рефлективного (через усвідомлення індивідуального пережитого), їх взаємодія, координація, нейтралізація та корекція негативного впливу цих факторів та їх наслідків;

• управління процесом соціального виховання [6, 35].

Найбільш поширеною формою благодійної організації в Німеччині є корпоративний фонд. Вони налічують декілька тисяч осіб.

Значне поширення корпоративних фондів пояснюється низкою причин. По-перше, це передбачає пільги з оподаткування. Німецьке законодавство допускає використання частки прибутку комерційних структур на добродійні заходи замість сплати відповідних податків. Аргументи з позиції уряду досить очевидні. Благодійні фонди виділяють кошти на фінансування соціальних програм і проектів, тобто частково беруть на себе виконання функцій державних органів: надання допомоги інвалідам, малозабезпеченим, робота з дітьми і молоддю, освіта громадян. По-друге, міжнародні дослідження показують, що компанії, які займаються благодійністю, мають цілу низку економічних вигод: збільшення обсягу продажу та ринкової частки, зміцнення позиції бренду, покращення іміджу та посилення впливу, зменшення виробничих витрат тощо.

Корпоративні фонди розподіляють свої ресурси різноманітними шляхами, провідними серед яких є ґрантові та благодійні програми. Також популярним засобом роботи цих фондів є стипендії, які, зазвичай, надаються в рамках довгострокових та тематично сфокусованих програм.

Як правило, засновниками приватних фондів є заможні люди та їхні сім’ї. Підприємець виділяє значну суму свого капіталу або доходу до фонду та, найчастіше, дає організації своє ім’я. У роботі сімейного фонду можуть брати участь кілька поколінь сім’ї: батьки, діти, онуки.

Якщо фонд створено за життя донора, засновник сам бере участь у його керівництві. У випадку заснування фонду відповідно до заповіту керівництво передається спеціальним радам директорів, які й ухвалюють усі основні рішення.

Фінансовою основою більшості приватних фондів світу є ендаумент — кошти, які один раз виділяються засновником, вкладаються в банк або інвестуються, а відсоток іде на благодійні програми. Створення постійного капіталу дає приватному фонду можливість не тільки існувати дуже довго, але і шляхом інвестицій нарощувати кошти, збільшувати капітал.

Отже, на початку 90-х років ХХ сторіччя соціальна робота зосередилася на реальних здібностях клієнта, заохоченні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

1.3 Навчання соціальної роботи в Німеччині

соціальний право волонтер німеччина

Розвиток соціальної роботи і соціальної педагогіки як професії почався в Німеччині на початку XX сторіччя.

Український дослідник В.А. Шанц в історії розвитку соціально-педагогічної освіти у Німеччині виділяє кілька етапів [48, 72].

Перший (початковий) — 1885-1917 рр. — характеризується функціонуванням перших соціально-педагогічних закладів, що виникли з приватної ініціативи та за підтримки церкви, для надання допомоги бідним громадянам та таким, що опинилися у критичній ситуації; упровадженням перших програм підготовки керівників для роботи з молоддю і працівників сфери благодійної діяльності; відкриття жіночих курсів, курсів професійного навчання благодійної допомоги, соціальної допомоги та одно-, дворічних курсів і шкіл з підготовки соціальних працівників; відсутність теоретично уніфікованих навчальних планів, програм і термінів навчання [48,72].

Так, у 1893 році Ж.Шверін організувала набір на курси “Групи дівчат і жінок для соціальної допомоги і роботи” [20,17]. У 1899 році А.Саломон організувала однорічні курси професійного навчання благодійної допомоги. У 1908 році курси стають двохрічними, а заклад отримав назву “Соціальна жіноча школа”. Програма цієї школи набула поширення по всій Німеччині. Школа посідала провідне місце в підготовці соціальних працівників до 1933 року [18, с.10].

На початку XX ст. відкриваються нові школи соціальної роботи: „Християнська соціальна жіноча школа протестантського союзу” у м. Ганновері (1905 р.), „Соціальна жіноча школа внутрішньої місії” в м. Берліні і “Школа соціального християнського навчання” при Католицькій жіночій громаді в м.Мюнхені. У 1912 році у Німеччині діяли 12 шкіл соціального спрямування з двохрічним терміном навчання [5, 8].

У 1916-1917 рр. школи соціального спрямування за ініціативою А. Саломон були об’єднані у “Конференцію жіночих шкіл Німеччини”. Ця організація поставила перед собою завдання розробити єдину педагогічну інтерпретацію основ професії і об’єднати різноманітні сфери діяльності [18,10].

Після першої світової війни у суспільстві виникла гостра необхідність у професійній соціальній і соціально-педагогічній роботі. Особлива потреба у професійних фахівцях відчувалася у закладах благодійного призначення, кількість яких постійно збільшувалась внаслідок погіршення матеріального становища широких мас населення. Це і стало початком другого (формувального) періоду становлення соціально-педагогічної освіти, який тривав з 1918 по 1932 рр. і характеризувався зародженням професійної соціальної/соціально-педагогічної діяльності; теоретичної концепції соціальної освіти; визначенням основних напрямів професійної освіти шкіл з підготовки соціальних педагогів, реформуванням соціальних шкіл у професійні навчальні заклади.

жовтня 1920 року заново організованим Пруським Міністерством народного добробуту був виданий новий Перелік екзаменаційних правил в рамках “Закону про професійну освіту”, котрий аж до 1945 року слугував нормативно-законодавчою базою у сфері соціальної роботи. Для шкіл, що здійснювали підготовку фахівців соціальної сфери, було визначено такі основні напрями професійної освіти: медичне соціальне забезпечення, благодійна допомога молоді і господарська благодійна робота.

У 20-х рр. XX ст. у Німеччині було створено 13 нових шкіл з підготовки соціальних працівників, метою діяльності котрих стає професійна підготовка фахівців до роботи в соціальній/соціально-педагогічній сферах. Випускниці отримували постійну роботу і відповідну заробітну плату [13,102].

У кінці 20-х-на початку 30-х рр. ХХ ст. поняття “соціальна освіта” було замінене поняттям “соціально-педагогічна освіта”. У соціальній роботі, а саме у таких напрямах як робота з молоддю, медична соціальна робота, робота у сфері професійної орієнтації пріоритетного значення набуває виховний компонент. У галузі соціальної освіти і соціальної роботи соціальна педагогіка починає відігравати домінуючу роль.

Як свідчить аналіз документів, на початку XX ст. школи молодіжних керівників функціонували окремо від шкіл соціальної освіти. Ця ситуація стала предметом тривалих дискусій. Лише у 1931 році було досягнуто згоди про взаємне визнання дипломів даних шкіл у різних землях Німеччини. Таким чином, у кінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст. у Німеччині була досягнута певна консолідація зусиль у сфері професійної соціальної і соціально-педагогічної освіти.

Третій період — з 1933 по 1945 рр. — названо реорганізаційним. Йому притаманні такі ознаки: докорінна зміна соціальної політики країни; підміна соціальної/соціально-педагогічної роботи так званою “народною опікою”; реорганізація професійних шкіл соціальної освіти у школи народної опіки; ідеологізація навчальних програм; спрощення системи соціальної/соціально-педагогічної освіти.

Після приходу до влади націонал-соціалістів професійні школи соціальної освіти у Німеччині були перейменовані у школи народної опіки. Навчання у них базувалося на націонал-соціалістичній ідеології. Викладачі і студенти “неарійського походження” змушені були їх покинути.

На початку Другої світової війни потреба у соціальних працівниках збільшилась настільки, що були відкриті спеціальні відділи при технікумах. Це спричинило розширення можливостей оволодіння професією. Необхідною передумовою прийому на роботу стала „активна участь у новому русі”, а досвід і знання, що призвело до подальшої депрофесіоналізації соціальної роботи. Процес депрофесіоналізації негативно позначився і на діяльності професійних організацій. “Конференція шкіл соціальної роботи” не могла протистояти тиску націонал-соціалістів і була перейменована у “Раду рейха з державних шкіл народної опіки”, котра пізніше втратила своє значення і у 1937 році була розпущена [18, 186-187].

Після другої світової війни розвиток соціальної роботи і системи підготовки професійних кадрів одержав серйозний імпульс і пройшов кілька етапів.

Четвертий (відновлювальний) період розвитку соціально-педагогічної освіти у Німеччині (1945 — 1971 рр.) характеризується відновленням системи соціальної/соціально-педагогічної професійної соціально-педагогічної освіти; реорганізацією професійних шкіл та об’єднань соціально-педагогічного спрямування; відновленням середньої соціально-педагогічної професійної підготовки.

Відродження розпочалось із створення громадських об’єднань соціально-педагогічного спрямування. Так були створені: “Німецька професійна спілка соціальних працівників і соціальних педагогів” (DBS — “DeutscherBerufsverbandderSozialarbeiterundSozialpädagogen”) та “Професійна спілка соціальних працівників, соціальних педагогів та лікувальних педагогів” (“BerufsverbandderSozialarbeiter, Sozialpädagogen, Heilpädagogen”).

Мета, завдання і структура діяльності цих професійних об’єднань є дуже схожими, тому в сучасних умовах актуалізується тенденція до їх об’єднання [18, 186-187].

У перші повоєнні роки у Німеччині була зроблена спроба відновити школи і привести їх до стану, у якому вони були до 1933 року. Процес денацифікації здійснювався окупаційною владою шляхом закриття шкіл народної опіки і звільнення штатних працівників, що були пов’язані із націонал-соціалістичним рухом. Особливого значення набуло питання змісту професійної підготовки соціальних працівників. Німеччина, як і інші європейські держави, знаходилась у післявоєнний період під значним впливом США. Цей чинник був домінуючим у визначенні суті соціальної/соціально-педагогічної освіти.

На початку 50-х рр. ХХ ст. у Німеччині розгорнулася дискусія з приводу доцільності тривалості і напрямів професійної підготовки працівників соціального забезпечення. Було вирішено [47, 103]:

• загальною назвою професії вважати найбільш вживану на практиці назву “соціальний працівник”;
• школи соціальної освіти реорганізувати у підвищені школи соціальної роботи;
• термін навчання збільшити до трьох років;
• після теоретичного трирічного курсу упровадити як обов’язковий рік професійної практики;
• після закінчення року професійної практики видавати випускникам шкіл державний сертифікат;
• необхідною передумовою вступу до школи соціальної роботи є атестат про середню освіту — абітур;
• вік абітурієнтів підвищених шкіл соціальної роботи визначено у межах від 20 до 35 років.

Існуючий поділ соціальної роботи на соціальну роботу з молоддю, медичну і економічну соціальну роботу було усунуто. Навчальними планами було передбачено спеціалізацію у відповідній сфері соціальної роботи і, відповідно, поглиблене вивчення певних предметів.

Соціальний розвиток ФРН з середини 60-х років ХХ століття був спрямований на створення суспільства високої продуктивності праці, що ґрунтується на кооперації всіх суспільних класів і груп. Впровадження в життя цієї політичної концепції мало вагоме економічне підґрунтя: ФРН увійшла до числа найрозвиненіших світових держав.

За такої ситуації виховання й навчання як чинники соціального перетворення набули не лише вагомішого значення, але й нового характеру: виховання почали здійснювати на основі педагогічної взаємодії. Державне замовлення педагогічній науці полягало у розробці і реалізації концепції “соціального научіння”. Перед навчально-виховними закладами ставилося завдання забезпечити оптимальний безконфліктний розвиток особистості, сформувати у неї уміння налагодження позитивних взаємовідносин у соціальній групі.

Наслідком цих перетворень було те, що професійна освіта у сфері соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині до 1971року була середньою професійною [18, 188].

Початком п’ятого етапу становлення соціально-педагогічної діяльності та соціально-педагогічної освіти вважається 1972 рік, коли в Німеччині почалася широкомасштабна реформа всієї системи освіти. У результаті реформи багато шкіл і факультетів соціальної роботи і соціальної педагогіки були об’єднані у школи і факультети соціального забезпечення (Sozialwesen).

У Німеччині було зроблено спробу створення єдиної системи підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників. Проте, незважаючи на ці спроби, підготовка соціальних/соціально-педагогічних кадрів залишалася неоднорідною.

Вища освіта була представлена вищими навчальними закладами з педагогіки і соціального забезпечення. Окрім того, з 1971 року факультети соціального забезпечення було відкрито в інтегрованих вищих школах, котрі давали як практичну, так і теоретичну освіту. На початку 70-х рр. ХХ ст. в університетах і педагогічних інститутах на новостворених факультетах соціальної освіти було запроваджено спеціальності “Соціальна робота” та “Соціальна педагогіка”. У 1975 році у 55 вищих фахових школах і університетах Німеччини навчалось близько 20 000 студентів — майбутніх дипломованих педагогів, більшість за спеціальністю “шкільний педагог” і “соціальний педагог” [39, 73].

Таким чином, зародження соціальної роботи в Німеччині співпадає за часом з утворенням її як національної держави і пов’язане з підтриманням внутрішньої стабільності, якої країна потребувала. На початку XX ст. була створена система соціальних служб і налагоджено соціально-педагогічне обслуговування населення.

З початку 90-х років ХХ сторіччя змінюється напрямок соціальної роботи. Вона зосереджується на реальних здібностях клієнта, заохоченні його до подолання власних труднощів, на підвищенні життєвих шансів, а також підтриманні його зусиль у цій справі.

На сьогоднішній день в Німеччині функціонує широко диференційована сфера соціально-педагогічної діяльності, що включає заклади для підтримки сімейного виховання, дитсадки, групи продовженого дня, виховання в дитбудинках та інтернатах, центри позашкільної дитячої й підліткової діяльності та ін.

1.4 Законодавче забезпечення соціальних прав громадян

Відповідно статті 20, п.1 Основного закону країни — Німеччина є демократичною і соціальною державою.

Мета соціальної держави — врахування індивідуальних правових можливостей, здобутих в результаті власної праці. Саме для цього було розроблено багато соціальних законів, які охоплюють забезпечення у зв’язку з хворобою, старістю, з нещасним випадком. Весь світ визнає ефективність соціальної системи Німеччини. Хоча понад 30 відсотків в сукупному суспільному продукті складають соціальні послуги, їх отримують тільки ті, які цього потребують [15, 182].

Соціальна система в Федеративній Республіці Німеччині щільно регламентована детальними правовими рамковими умовами. Право зобов’язує, але соціальне право ще й дає можливість надати кожному ефективну допомогу. Особливе значення для соціальної роботи має кодифікація всього соціального права в Соціальному кодексі, що почалася в 1976 році й уже завершилася.

В 1976 році в введено в дію Соціальний кодекс. Відповідно до нього, соціальними інститутами забезпечуються наступні соціальні послуги (див.табл.1.3.) [16,51]:

Таблиця 1.4.1 — Соціальні послуги і соціальні інститути в ФРН

Сприяння працевлаштуванню	Біржі праці, земельні біржі праці, федеральне відомство праці
Медичне страхування	Лікарняні каси: місцеві лікарняні каси, фабрично-заводські лікарняні каси, лікарняні каси ремісничих спілок, морська лікарняна каса, сільськогосподарські лікарняні каси, гірнича лікарняна каса, альтернативні лікарняні каси
Пенсійне страхування	— для робітників: земельні страхові відомства, морська каса, Страхове відомство залізничників — для службовців: федеральне відомство службовців
Страхування від нещасного випадку	— загальне страхування від нещасних випадків: зокрема, промислові товариства страхувальників — сільське господарство: зокрема, сільськогосподарські товариства страхувальників — моряки: морські товариства страхувальників
Соціальна інтеграція інвалідів (реабілітація)	— біржі праці — заклади соціального забезпечення для інвалідів — лікарняні каси — каси системи страхування на випадок необхідності догляду — інститути страхування від нещасних випадків — інститути пенсійного страхування відділи забезпечення жертв війни — відділи у справах молоді й відділи соціального забезпечення округів і міст, прирівняних до округів — регіональні органи надання соціальної допомоги
Послуги з догляду	— каси системи страхування на випадок необхідності догляду (при касах державної системи медичного страхування) — приватні інститути страхування на випадок необхідності догляду — інститути соціальної допомоги — інститути страхування від нещасного випадку
Допомога на дітей	Сімейна каса Федерального відомства праці
Декретна допомога	Різноманітні органи залежно від земельного законодавства (наприклад, у Рейнланді-Пфальці відділи у справах молоді)
Соціальне забезпечення на випадок шкоди здоров’ю	— відділи забезпечення жертв війни — адміністрації округів і міст, прирівняних до округів

В Соціальному кодексі нормовано соціальні права громадян. До них належать право на допомогу в отриманні освіти й роботи, право на соціальне страхування й соціальну компенсацію у випадку шкоди здоров’ю. Крім того, до них належать право родини на поліпшення свого матеріального стану й на субсидію на отримання належного житла. Особливо слід підкреслити право на отримання допомоги на дітей і підлітків, соціальної допомоги, а також допомоги на соціальну інтеграцію інвалідів, яка посідає особливе місце в соціальній роботі.

Регулюється порядок соціального страхування у Німеччині Соціальним

кодексом та окремими законами, більшість яких спрямована на соціальний

захист окремих груп населення (наприклад, закон щодо соціального захисту художників).

До законів про соціальну допомогу відносяться: «Федеральний закон про соціальну допомогу» (Bundessozialhilfegesetz BSHG) і «Книга соціальних законів» (Sozialgesetzbuch SGB).

«Федеральний закон про соціальну допомогу» (Bundessozialhilfegesetz BSHG) регулює права й обов’язки як одержувача соціальної допомоги, так і соціального відомства, види надаваної допомоги, а також взаємини з іншими відомствами [16, с. 27].

Деталі й процедури соціальної допомоги описані в «Книзі соціальних законів» (Sozialgesetzbuch SGB).

Усього, починаючи з 1975 року, видано 10 книг, що регулюють різні правові ситуації й процедури [32, с. 192]: I — Загальні положення Х — Адміністративні процедури, захист військовослужбовців, взаємодія з іншими соціальними установами III — Сприяння й підтримка в працевлаштуванні IV — Соціальне страхування V — Державне медичне страхування VI — Державне пенсійне страхування VII — Державне страхування від нещасних випадків VIII — Допомога дітям і підліткам IX — Реабілітація інвалідів XI — Соціальне страхування на випадок необхідності у відході

Для нових земель (крім Берліна) існують деякі відмінності. Дія перерахованих вище законів обмежено «договором про об’єднання» — Einigungsvertrag. Відповідно до цього договору, дія даних законів обмежується реально наявностями, що є в наявності й засобах. Тобто — якщо в міській касі якої-небудь із нових земель немає грошей, й виплати соціальної допомоги виробляються в урізаному виді.

Крім федеральних законів, існують ще законодавства земель — Landes- , що доповнюють або просто коментують BSHG. Як доповнення й коментарів до закону існують також процедурні приписання — Verwaltungsvorschriften. Мова йде про внутрішньовідомчі приписання, що описують конкретні процедури й інструкції для дій чиновників у конкретних випадках. Публікація подібних приписань законом не передбачена. Дані приписання відрізняються не тільки від землі до землі, але й від міста до міста. Розходження можуть полягати, приміром, у формі надання допомоги (скажімо, передбачена в §12 Abs. 1 S.1 BSHG допомога на одяг може виплачуватися в одному місці двічі в рік, в іншому — щомісяця, а в третьому замість грошей запропонують звернутися на один зі складів старого одягу якої-небудь благодійної організації).

В основному ці приписання стосуються ситуацій, у яких соціальне відомство може (т.зв. Kannleistungen) надати допомога, і зовсім не впливають на ті ситуації, коли допомога повинна бути надана (Mussleistungen).

Крім конкретних приписань, існують ще й т.зв. рекомендації, тобто чиновникові надається можливість прийняти самостійне рішення, виходячи з конкретної ситуації.

Доповненням до існуючих законів є рішення адміністративних судів. Правда, ці рішення є обов’язковими лише в кожному конкретному випадку. Однак вони створюють основу для рішення можливих схожих проблем у майбутньому. Обов’язковими у всіх випадках є лише рішення конституційного суду — BundesverfassungsgerichtBVerfG (§ 31 BVerfGG).

Порядок надання допомоги молоді регулюється Законом про допомогу дітям і молоді. Відповідно до цього закону допомога молоді повинна носити превентивний характер.

Ось деякі види допомоги дітям і молоді за Законом [10, с. 86]:

• позашкільне навчання молоді;
• залучення в спортивні організації;
• стимуляція розвитку в денний час;
• педагогічний захист;

педагогічна консультація, соціальна робота із групами

служби соціально-педагогічної допомоги родині;

• інтенсивна соціально-педагогічна допомога підліткові й ін.

Таким чином, у сучасній Німеччині діє розгалужена система законодавчо-нормативного регулювання у сфері соціальної роботи.

Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В Німеччині на сучасному етапі розвитку, .1 Практичні аспекти соціальної діяльності в сучасній Німеччині

За своїм основним законом — конституцією — Федеративна республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою, до складу якої входить 16 федеральних земель.

Конституційний лад федеральних земель мусить відповідати принципам побудованої за республіканським типом демократичної і соціальної правової держави у відповідності з Основним законом. Поряд із принципами демократії, республіки й федералізму, до особливо виділених у конституції засадничих державних цілей належить і принцип соціальної держави.

Цей принцип дає законодавчій владі повноваження регламентувати соціальні послуги й організацію соціальної системи, доручає законодавчій владі діяти в напрямках: вирівнювання соціальних протиріч і досягнення соціальної справедливості, а також забезпечення й підтримання соціального захисту громадян. На рівні Конституції принцип соціальної держави підкріплюється низкою основних соціальних цінностей:

• Обов’язок усієї державної влади поважати й захищати людську гідність;
• із цього випливає, наприклад, дуже прагматичний обов’язок забезпечення матеріального прожиткового мінімуму громадянам, які потерпають від низького рівня життя;

• Рівність усіх людей перед законом, рівні права чоловіків і жінок, заборона дискримінації за ознаками походження, раси, мови і національності, віросповідання, релігійних і політичних переконань;
• Заборона дискримінації через інвалідність;
• Обов’язок держави забезпечити особливий захист інститутів шлюбу, сім’ї й материнства, а також позашлюбних дітей;
• Свобода об’єднань — головним чином як конституційна гарантія тим, хто працює, свобода створення профспілок і вступу до них;
• Соціальна зумовленість приватної власності.

Відкритий зміст поняття соціальної держави дозволяє різним суспільним силам Федеративної Республіки Німеччини висловлювати власні уявлення про соціальну справедливість, беручи дозволену Конституцією участь у політичному формуванні волі [41, 5].

В основних сферах соціальної політики, тобто в сфері соціального страхування, соціального забезпечення й державної опіки, останнє слово належить федерації з її верховною законодавчою владою — Бундестагом і Бундесратом. В галузі виконавчої влади на федеральному рівні соціальні питання перебувають, головним чином, у компетенції Федерального міністерства праці й соціального захисту, Федерального міністерства охорони здоров’я й Федерального міністерства у справах сім’ї, людей похилого віку, жінок і молоді.

Але принцип соціальної держави означає також і надання необхідної допомоги кожній людині відповідно до її стану, якщо загальних послуг держави щодо своїх громадян у конкретному випадку недостатньо. При цьому насамперед ідеться не тільки й не стільки про матеріальну підтримку, скільки про всеосяжну особисту допомогу в межах соціальної роботи. Інколи неодмінним є й надання цілеспрямованої допомоги в подоланні криз і просто людської підтримки в критичних життєвих ситуаціях. Цей принцип стосується не лише держави, а й передбачає солідарну й соціальну поведінку самих громадян, індивідуальну й колективну самодопомогу й допомогу в скрутну хвилину з боку ближніх. Особливою формою колективної солідарності є солідарна спільнота людей, охоплених системою соціального страхування.

Вирішальним критерієм, з соціально-політичної точки зору, для заснування належних структур соціальної роботи є принцип субсидіарності. Тобто, якщо людина не в змозі подолати скруту самостійно, насамперед їй повинні допомогти родина, сусіди, група самодопомоги, незалежні доброчинні організації, громада, і лише в останню чергу мусять підключатися державні органи. Другочерговість державних органів (після громад) є центральним поняттям особливо в стосунках між державними й незалежними доброчинними організаціями. Незалежні доброчинні організації претендують на умовно передову роль в соціальній роботі, що знайшло відображення також і в основних нормах соціального права, тим більше, що незалежні організації нерідко першими беруть на себе виклик при виникненні нових скрутних соціальних ситуацій і допомагають запобігти їх новаторськими засобами. Однак в останні роки федеральне законодавство відтіснило незалежні доброчинні організації з їхніх традиційно авангардних позицій в наданні соціальних послуг, що було зроблено з метою посилення конкуренції між окремими інститутами соціальних послуг. Тут слід звернути увагу на те, якою великою мірою незалежні доброчинні організації посилюють свою соціальну активність, в тому числі мобілізацію приватних фінансових і матеріальних засобів.

Роль принципу субсидіарності зростає не в останню чергу з урахуванням зростання витрат на соціальні потреби. На місцевому рівні це — допомога з боку ближніх і родини, на рівні громад це — колективна самодопомога, а також суспільна робота [17, 21-22].

Як показує досвід західноєвропейських держав, існування продуманої системи соціального захисту, що охоплює всіх громадян, не тільки приводить до поліпшення їх добробуту, розширює і укріплює трудові ресурси країни, але і сприяє економічному зростанню і стабілізації політичної і соціальної ситуації в країні. Тим самим соціальний захист робить позитивний вплив на суспільство, сприяючи соціальній згоді і забезпеченню загального відчуття соціальної захищеності серед його членів.

Значний інтерес являє собою соціальна система, яка сформувалася в Німеччині. У Конституції ФРН зафіксовано, що вона є правовою соціальною державою. Словом «соціальне» підкреслюється та обставина, що така держава покликана здійснювати політику, направлену на забезпечення певного рівня добробуту всіх своїх громадян, підтримку соціально слабких груп населення і твердження в суспільстві соціальної справедливості. “Німецька модель”, з характерним для неї використанням широкої системи соціального захисту, стала символом успіху та зразком для підтримки в багатьох країнах.

Саме в Німеччині одна з найбільш щільно сформованих соціальних систем — 27,4 відсотків валового внутрішнього продукту витрачається на соціальні потреби. Для порівняння, США інвестують в цю сферу близько 14,7 відсотків.

Соціальна система Німеччини вибудована за принципом всеосяжної, суцільної мережі. В основу цієї соціальної мережі покладено принцип максимально можливої справедливості, солідарності, наближеності до громадян, різноманіття організаційних підходів (не уніфіковане страхування) ефективність і дієвість. В момент свого зародження німецька система відтворювала континентальну модель, яка встановлює жорсткийз в’язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної діяльності. В її основі лежить соціальне страхування, послуги якого фінансуються переважно за рахунок внесків роботодавців і застрахованих осіб. Принцип професійної солідарності передбачає існування страхових фондів, якими на паритетних началах управляють наймані робітники та підприємці. Вони акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, з яких і здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем, як правило, не здійснюється з державного бюджету, оскільки принцип бюджетної універсальності протилежний такій моделі соціального захисту. Однак сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на даному принципі. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність страхового стажу), національна солідарність реалізується через принципи соціальної допомоги. Мова може йти про допоміжні механізми, які є відступами від основної логіки бісмарківської моделі. Попри існування принципу обов’язковості соціального страхування, він дотримується не вповні. Це пов’язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, вище яких належність до режимів соціального страхування не є обов’язковою, або лімітуванням відрахувань. Таким чином, в основі цієї моделі лежить принцип актуарної справедливості, коли величина страхових виплат визначається насамперед величиною страхових внесків. Сьогодні розвиток системи соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного фінансування соціального захисту [49, 57-60].

Соціальна система відчуває на собі надмірне навантаження, головним чином через тривале безробіття. «Суцільною» соціальна система є насамперед тому, що її складова частина — соціальна допомога — є нижнім ступенем широкої соціальної підтримки. Якщо уявити окремі галузі системи соціального захисту як більші або менші вузлики, залежно від фінансових витрат на ці послуги, то соціальна допомога виявиться відносно невеличким вузликом. Однак цей вузлик повинен бути особливо міцним, щоб ніхто не прослизнув крізь мережу соціального захисту.

Сучасна соціальна система включає три основні елементи: соціальне страхування, забезпечення, опіка (див.табл.2.1.1.) [39,63].(Додаток А)

Таблиця 2.1.1 — Сучасна соціальна система ФРН

Соціальне страхування	Соціальне забезпечення	Державна опіка
Медичне страхування Страхування на випадок необхідності догляду Страхування від нещасного випадку Пенсійне страхування Сприяння працевлаштуванню Страхування від безробіття	Державних чиновників, суддів, солдат Жертв війни, солдат військової та цивільної служби, інвалідів Жертв насильства	Допомога дітям і молоді Медична допомога Соціальна допомога: — допомога на прожиття, — допомога хворим та інвалідам, — допомога для догляду

Система соціального страхування в Німеччині має глибоку історію. На сьогодні частка соціальних послуг у ВВП Німеччини складає більше 30%. Майже третина з них виділяється на пенсійне страхування і страхування на випадок захворювання. Надаючи ці послуги, держава виконує обов’язки відповідно до основного закону.

Основи соціального страхування були створені в Німеччині в кінці ХІХ століття. О.Бісмарк підготував основи прогресивного соціального законодавства, яке служило зразком для інших індустріальних держав. Законами 1883, 1884 і 1889рр. були створені три гілки, які по цей день характерні для німецького соціального страхування: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків, на випадок інвалідності і старості. В 1911р. ці види страхування були об’єднані в Імперські правила страхування, в які, крім того, було включено забезпечення у зв’язку з втратою годувальника у вигляді пенсії вдовам ти сиротам. Ці правила увійшли в збірний Закон про соціальне страхування, включаючи всі види страхування: у зв’язку з хворобою, нещасного випадку, інвалідності, старості, втрати годувальника. Закон поетапно впроваджувався з 1912 до 1914р. В 1927р. було введено страхування від безробіття [15, 4-7].

Система соціального страхування ФРН характеризується сукупністю, мір, які повинні забезпечувати економічне та соціальне існування різних груп населення перед такими загальними небезпеками, як нещасний випадок, хвороба, інвалідність і старість, безробіття та втрата годувальника.

Об’єднані в солідарну громаду, члени системи соціального страхування повинні платити внески, щоб з настанням страхового випадку (наприклад, втрата роботи, хвороба, необхідність догляду, досягнення пенсійного віку) отримувати страхові виплати. Таким чином отримання страхових виплат передбачає, як правило, членство в інституті соціального страхування. При тому допомога з фонду соціального страхування, що замінює заробіток, повинна сприяти збереженню досягнутого рівня життя. Соціальне страхування фінансується здебільшого за рахунок внесків найманих працівників і роботодавців (виняток: державна система страхування від нещасного випадку, що фінансується тільки за рахунок внесків від роботодавців).

Державне законодавство встановлює рамкові умови, що набувають конкретного змісту в межах соціального самоуправління органів соціального страхування [2, 74-75].

Соціальне забезпечення- система заходів, спрямована на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба <#»586391.files/image001.gif»>