Історія фахової соціальної роботи в Україні

Українська соціальна робота в радянській системі

.

Однією з особливостей генезису соціальної роботи в Україні є його розірваність і фрагментарність. На по­чатку XX ст. в Україні, як і в Російській імперії зага­лом, намітився перехід від благодійності до організації соціальної роботи на професійних засадах за британ­ською й американськими моделями професіоналізації соціальної роботи, було засновано навчальні заклади, які займалися підготовкою жінок до професійної діяль­ності у соціальній сфері.

Із встановленням радянської влади у 1918 р. (а в За­хідній Україні — у 1939 р.) держава взяла під свій кон­троль усі сфери суспільного життя. У 1919 р. декретом Раднаркому УРСР було націоналізовано всі добродійні установи, які перебували у віданні приватних осіб або добродійних товариств, і передано їх у відання Нарком-соцзабезу УРСР і його місцевим органам. І хоча до 1941 р. в його системі налічувалося 154 будинки-інтернати для літніх людей та інвалідів, 22 дитячих будинки-інтерна­ти, проте ці стаціонарні заклади можна хіба що умовно віднести до сфери соціальної роботи, оскільки засади їх функціонування не відповідали засадам фахової соці­альної роботи.

Соціальну роботу як суспільний інститут фактично підмінили відомства, що належали до системи освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та внут­рішніх справ. Деякі функції соціальної роботи переби­рали на себе партійні, комсомольські та профспілкові органи. Однак ця робота вибудовувалася за відомчими й бюрократичними принципами, що знижували її резуль­тативність. Суспільству нав’язувалася думка, що соціа­лістичні відносини є передумовою подолання злочин­ності, алкоголізму, психічних захворювань, бідності, злиднів. Турбота про матеріальний добробут здійснюва­лась через механізми централізованого регулювання державою зайнятості, заробітної плати, житлового за­безпечення, освіти та охорони здоров’я.

За радянських часів система соціальної допомоги бу­ла у цілковитому віданні бюрократії, а соціальні проб­леми людей або не вирішувались, або ігнорувалися з ідеологічних міркувань. Державна система соціальної допомоги, за відсутності благодійних організацій, обме­жувалась соціальним забезпеченням, передбачаючи мі­німум соціальних гарантій для громадян. Вона була без­адресною й ґрунтувалася на патерналістичні моделі (модель соціальної політики, що сформувалась у краї­нах із директивною економікою, централізованим роз­поділом соціальних благ та послуг; характеризується «батьківською» опікою держави над своїми громадяна­ми, цілковитим одержавленням соціальної сфери, нерозвинутістю структур громадянського суспільства, зростанням соціальної пасивності, безконтрольним бю­рократизмом).

19 стр., 9354 слов

Особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині на кінець ...

... дослідження: соціальна робота в Німеччині. Предмет дослідження: особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині. Мета дослідження: проаналізувати досвід розвитку, організації та функціонування соціальної роботи в Німеччині. Гіпотеза дослідження: ґрунтується на припущенні, що особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині можуть ефективно застосовуватись в Україні. ...

Педагоги у школах, лікарі в медичних закладах зай­малися функціями, які в багатьох країнах традиційно належать до компетенції соціальних працівників. Соці­альні стаціонарні заклади не були укомплектовані про­фесійно підготовленими соціальними працівниками. У них не було таких посад, так само як і не було фахової підготовки таких спеціалістів. Не маючи належного на­уково-теоретичного обґрунтування, система соціально­го захисту послуговувалася урядовими, партійними постановами, що визначали категорії людей, на яких поширювалося соціальне обслуговування, що надава­лось лише у стаціонарних закладах.

За словами британського фахівця Волтера Лоренца, «комуністичні режими схильні патологізувати соціаль­ні проблеми», свідченням чого була відсутність неста­ціонарних соціальних служб для багатьох груп населен­ня. Люди похилого віку, інваліди або опинялися у вели­ких будинках-інтернатах, які мали переважно медичну орієнтацію, або їх доглядали родичі. Тривалий час їм доводилося перебувати в госпіталях, психіатричних лі­карнях. Дані про дитячу смертність, злочинність, нар­команію було засекречено.

Суттєві зміни в соціальній сфері почалися у 80-ті ро­ки XXст. Пов’язані вони передусім із формуванням но­вих державних соціальних служб, призначених для на­дання послуг за місцем проживання. Так, у 1985 р. Мі­ністерство соціального забезпечення УРСР зініціювало експеримент із соціально-побутового обслуговування самотніх непрацездатних престарілих громадян, які потребували стороннього догляду та допомоги в домаш­ніх умовах. До експерименту було залучено працівни­ків будинків-інтернатів Вінницької, Дніпропетров­ської, Донецької, Запорізької, Львівської областей і м. Києва. Було створено 10 спеціалізованих служб, а та­кож налагоджено необхідну професійну підготовку. Крім того, розроблено тимчасове положення про органі­зацію надомного обслуговування, посадові інструкції, необхідні форми обліку роботи і звітності. Експеримент засвідчив ефективність спеціалізованих служб, утри­мання яких обійшлося для держави в 10 разів дешевше, ніж утримання самотніх пенсіонерів у будинках-інтер­натах. Для розвитку цієї практики у 1987 р. затвердже­но Типові положення про територіальний центр со­ціального обслуговування пенсіонерів і відділення соці­альної допомоги вдома. Того ж року взято на облік 186 тис. самотніх непрацездатних громадян, котрі пот­ребували стороннього догляду та допомоги в домашніх умовах. У державному класифікаторі було зафіксовано професію «Соціальний робітник» (робітнича посада, що не потребує особливих умінь і навичок).

На той час со­ціального працівника ще не сприймали як людину ви­сокого рівня знань з проблем запобігання, нейтралізації та усунення соціальних проблем.

Із початком перебудови набули гласності соціальні проблеми в суспільстві та почалося проникнення із За­ходу інформації про концепцію соціальної роботи як важливого інституту громадянського суспільства, поси­лилася увага до соціально-психологічних проблем і ме­тодів їх розв’язання.

10 стр., 4764 слов

Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення, боротьбі ...

... в Конституції України соціального принципу державного устрою підтверджує той факт, що соціальна функція проголошена пріоритетною функцією держави. Слід зазначити, що зміст соціальної ... наявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих найбільш уразливих соціальних груп, ... зазначила, що у різних країнах у поняття "соціальна політика" вкладається неоднаковий зміст. З ...

3. Соціальна робота як самостійна профдіяльність.

Як самостійний вид професійної діяльності соціальну роботу на вітчизняному просторі було конституйовано Постановою Держкомпраці СРСР від 23 квітня 1991 р. «Про доповнення в Кваліфікаційний довідник посад ке­рівників, спеціалістів і службовців», згідно з якою до довідника було внесено кваліфікаційну характеристику «спеціаліст із соціальної роботи», яка є рівнозначною прийнятій у світі посаді «соціальний працівник». Тоді було відкрито нову спеціальність: 04.02 «соціальна ро­бота», підготовку з якої розпочали вищі і середні спеці­альні навчальні заклади (наказ Держкомосвіти СРСР від 7 серпня 1991 р. № 376), затверджено відповідні нав­чальні плани.

Із проголошенням незалежності України почалося реформування системи соціального забезпечення, ство­рення власної моделі соціального захисту і розвитку громадянського суспільства. Однак ця робота не отри­мала належного розвитку, що спричинено недостат­ньою увагою до проблем соціальної сфери, ефективного використання одного із головних її інструментів — про­фесійної соціальної роботи як засобу реалізації соціаль­ної політики держави.

Попри суттєві організаційні й фінансові труднощі протягом 90-х років XX ст., майже у кожному районі було створено територіальні центри з обслуговування самотніх людей похилого віку та інвалідів. Набули по­ширення соціальні служби для молоді, які здебільшого орієнтуються на соціальну педагогіку і масову роботу. Однак донедавна ніхто із співробітників цих соціальних служб не мав ґрунтовної фахової освіти соціального працівника чи соціального педагога.

Одночасно відроджувалися благодійність і волонтерство, розвивалися громадські організації і групи самодо­помоги. Передусім створювалися клуби і денні центри для дітей-інвалідів та їхніх батьків, людей із проблемами психічного здоров’я, наркозалежних осіб та їхніх роди­чів тощо. У середині 90-х років формувалися недержавні соціальні служби у громадах (хеседи, котрі обслуговують людей літнього віку в єврейських громадах; київська ор­ганізація «Джерела», що займається доглядом у громаді людей із розумовою відсталістю).

Об’єктивна необхідність у підготовці соціальних працівників матеріалізувалася у запровадженні відпо­відної навчальної дисципліни (1991 p.).

Загалом цей факт можна вважати результатом діяльності Тимчасо­вого науково-дослідницького колективу (ТНДК) «Шко­ла — мікрорайон», створеного у 1989 р. Академією педагогічних наук і Державним комітетом народної ос­віти СРСР. Активну участь у роботі цього колективу брала група соціальних педагогів із м. Донецька, яку очолював В. Сидоров. Значною мірою завдяки йому бу­ло відкрито у Донецькому державному університеті фа­культет перепідготовки соціальних педагогів і соціаль­них працівників (1992 p.).

Через рік почалася робота з відкриття цієї спеціальності в Національному універси­теті «Києво-Могилянська академія». У цей час в Украї­ні діяла програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», впроваджена Міжнародним фондом «Від­родження». До її реалізації були залучені британський фахівець Т. Шанін, правозахисник, виконавчий секре­тар Асоціації психіатрів України С. Глузман. Саме зав­дяки старанням Асоціації було видано переклади закор­донних книжок із соціальної роботи, за якими дотепер викладають у багатьох навчальних закладах.

8 стр., 3878 слов

Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей

... бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо. З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким ... патронаж – це особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з якихось причин стали соціально ...

На становлення соціальної роботи як навчальної дисципліни вплинула реалізація україно-британо-пор-тугальського проекту ТЕМПУС-ТАСІС «Соціальна робо­та в Україні». Завдяки гранту Європейського союзу бу­ло відкрито першу в Україні Школу соціальної роботи Києво-Могилянської академії, яка нині носить ім’я її засновника і першого керівника Володимира Полтавця (1941—1999).

У ній викладали відомі європейські фа­хівці із соціальної роботи Шуламіт Рамон, Стівен Шар-доу, Фернанда Родрігес та ін. Підтримка проекту на урядовому рівні сприяла інституціалізації соціальної роботи як навчальної дисципліни.

Процес утвердження фахових підходів у соціальній сфері на перших порах відбувався за активної участі за­хідних фондів-донорів. Так, україно-фінсько-голланд-ський проект ТАСІС Європейського союзу «Соціальний захист в Україні» (в 1996—1998 pp.) передбачав розви­ток освіти в соціальній сфері. Завдяки йому в Чернігів­ському юридичному коледжі було запроваджено спеці­альність із соціальної роботи (у 1997 р. — на рівні мо­лодшого спеціаліста, у 1999 р. — на рівні бакалавра).

Цей проект підтримував також і розвиток післядиплом-ної освіти (курси підвищення кваліфікації керівного складу системи соціального захисту), для чого у Харків­ській філії Академії державного управління при Прези­денті України було створено програму з менеджменту соціального захисту. У 1997—2000 pp. тривала реаліза­ція україно-шведського проекту, спрямованого на ство­рення моделі підготовки соціальних працівників базо­вого рівня (пілотні курси було проведено в кількох об­ластях України, а підсумком проекту стало видання навчального посібника для них.

4. Сучасні умови соціальної роботи.

На початку XXI ст. в Україні сформовано кількарівневу систему підготовки соціальних працівників. Од­нак за відсутності національної фахової громадської організації, яка б опікувалась стандартами освіти, структура і зміст навчальних планів у різних закладах варіюються. Певну координуючу роль в об’єднанні зу­силь українських викладачів соціальної роботи відіграв україно-британо-бельгійський проект ТЕМПУС-ТАСІС щодо створення мережі навчальних закладів з підготов­ки соціальних працівників, який було реалізовано на базі кафедри соціальної роботи Ужгородського держав­ного університету. Чимало старань щодо підвищення кваліфікації і згуртування українських викладачів ви­явив під час реалізації своїх проектів у співпраці з різ­ними міжнародними організаціями Дитячий християн­ський фонд.

За останнє десятиріччя налагоджено випуск украї­номовної фахової літератури (підручників, посібників, монографій), наукових і науково-популярних періодич­них видань. З 1997 р. виходить журнал «Соціальна політика і соціальна робота», згодом було засновано журнали «Практична психологія і соціальна робота», «Соціальна робота в Україні: теорія і практика». Мініс­терство праці та соціальної політики України випускає відомчі видання «Україна: аспекти праці», «Охорона праці», «Соціальний захист».

У 1999 р. Указом Президента України встановлено професійне свято — День працівника соціальної сфери (перша неділя листопада).

3 стр., 1332 слов

Розділ 2. Особливості соціально-педагогічних технологій роботи з «дітьми вулиці»

... соціальної адаптації, проведення соціально-психологічних тренінгів, культмасових благодійних акцій, а також надання організаційно-методичної допомоги педагогічному колективу притулку. Спеціалісти ЦСССДМ готують волонтерів до роботи з «дітьми вулиці». Центри соціальних ... додому з вулиці[10,с.278]. Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи. 1. Профілактична соціальна робота. Дитина ...

Правове й законодавче закріплення соціальної роботи як фаху в Україні відбулося завдяки ухваленню законів «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), внесенню відповід­них посад до державного класифікатора професій, роз­робленню стандартів надання соціальних послуг.

Наприкінці 2003 р. ухвалено Етичний кодекс спеці­алістів із соціальної роботи України, який мають засво­їти соціальні працівники. Процес професіоналізації со­ціальної роботи не може обминути етап затвердження етичного кодексу професії, ратифікації міжнародної Декларації етичних принципів і стандартів соціальної роботи. Без цього неможливе самоусвідомлення соці­альних працівників як представників окремого фаху.

Як стверджується в короткому енциклопедичному словнику «Соціальна робота», концептуальні теоретич­ні, ідеологічні, філософські, методологічні орієнтири соціальної роботи в Україні на сучасному етапі задає за­рубіжний досвід. Однак конкретне здійснення соціаль­ної роботи має узгоджуватися з національними традиці­ями, ментальністю народу, а тому запозичені методики слід адаптувати до українського контексту. Це повинні враховувати викладачі соціальної роботи і практичні працівники.

З огляду на етапи становлення фахової соціальної роботи (перетворення діяльності на основне заняття для групи людей; організація профільних навчальних за­кладів; формування професійної асоціації), Україна повторює той шлях, який розвинуті країни подолали майже сторіччя тому. На рубежі XX—XXI ст. в Україні почали свою роботу фахові утворення (Асоціація соці­альних педагогів і працівників соціальної сфери, Ліга соціальних працівників України, координаційна рада «Хесед-Україна» та ін.), однак поки що не створено єди­ної національної організації, чий авторитет визнавали б представники фаху, органи державної влади, громад­ські організації.

Загалом соціальна робота в Україні перебуває на ета­пі становлення, як і вся система соціальних служб, пра­вове забезпечення соціальних гарантій та громадянське суспільство, частиною якого вона є.

Використана література., Димитрова Л. М.

Кікало А. В.

Козлов А. А., Лукашевич М. П., Мигович