Розділ 2. Особливості соціально-педагогічних технологій роботи з «дітьми вулиці»

Реферат

«Діти вулиці», безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед їх зрозуміти. Зрозуміти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім’ю та близьких людей.

Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї. Новим світом можуть стати для дитини спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомогу. Робота у таких центрах будується на індивідуальних потребах і зорієнтована на надання психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей навичкам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.

Важливим напрямком роботи Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) у підтримці «дітей вулиці» є створення на базі притулків для неповнолітніх консультативних пунктів, шкіл соціальної адаптації, проведення соціально-психологічних тренінгів, культмасових благодійних акцій, а також надання організаційно-методичної допомоги педагогічному колективу притулку. Спеціалісти ЦСССДМ готують волонтерів до роботи з «дітьми вулиці».

Центри соціальних служб тісно співпрацюють з соціальними педагогами загальноосвітніх закладів. Спільно вони проводять різноманітні заходи по формуванню здорового способу життя. Соціальні педагоги шкіл ведуть облік неблагополучних сімей, дітей з девіантною поведінкою, що дозволяє скласти соціальний паспорт мікрорайону. Така інформація може бути корисною і необхідною для служб у справах дітей, ЦСССДМ. Залежно від проблем дітей соціальний педагог виконує посередницьку функцію, направляючи неповнолітніх до відповідних установ та організацій.

Соціально-педагогічна підтримка дітей вулиці здійснюється безпосередньо у притулках для неповнолітніх та центрах соціально-психологічної реабілітації.

У притулку для неповнолітніх згідно з «Типовим положенням про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх» дитина може перебувати не більше 90 діб. За цей час неповнолітньому надається медична, психологічна, соціально-педагогічна, юридична допомога, визначається подальше місце перебування дитини. У притулках формуються групи за статевою ознакою та віковим критерієм. Таким чином, утворюються групи хлопчиків, дівчаток підліткового віку та дітей дошкільного віку кількістю в середньому по 10 чоловік.

34 стр., 16520 слов

Особливості особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами

... ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНОГО ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 1.1 Загальна характеристика груп дітей з особливими потребами 1.2 Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами 1.3 Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами 1.4 Особливості психологічного прийняття батьками дітей з особливими потребами РОЗДІЛ 2. ...

При цьому не враховується один із головних, на нашу думку, критеріїв — місце попереднього перебування дитини. На цим критерієм вихованців притулку умовно можна поділити на дітей, що перебували в сім’ї до того, як потрапили до соціального притулку, та дітей, що перебували на вулиці. Це зовсім різний контингент неповнолітніх, який вимагає різних підходів у роботі. Програма реабілітації вихованця притулку, яка має складатися спеціалістами, повинна включати як індивідуальну, так і групову форми роботи. Перебування дітей двох означених категорій разом, їхнє тісне спілкування може бути небезпечним. Адже це приводить до явища «соціального інфікування», коли діти з вулиці «заражають» дітей, що до притулку перебували в сім’ях, потягом до вільного життя, демонструючи особливості вуличної культури та розповідаючи про переваги їхнього вибору.

Незважаючи на комплексний характер реабілітаційних заходів, що надає притулок вихованцям, робота цих закладів є недостатньо ефективною. Про це свідчить той факт, що 27% з опитаних дітей-бродяг перебували у притулках по 2−3 рази, 15% дітей — від чотирьох до дев’яти разів, десять разів і більше — 14%. Причиною такої ситуації є невідпрацьований механізм взаємодії з середовищем, до якого направляють дитину з притулку, не здійснюється соціальний супровід вихованця (15, «https:// «).

Отже, технологія надання допомоги неповнолітньому у притулку має незавершений характер, оскільки досягнуті у процесі виховання в закладі результати не закріплюються в майбутньому. У біологічній сім’ї чи інтернатному закладі, куди направляють дитину після притулку, не створюються належні соціально психологічні умови для перебування дитини, і вона знову тікає на вулицю.

З метою уникнення повторного перебування неповнолітніх у притулках і налагодження системи допомоги дітям вулиці з 2004 року почали створюватися центри соціально-психологічної реабілітації дітей.

Суттєву допомогу державним структурам у роботі з дітьми вулиці надає діяльність громадських та інших недержавних організацій, а також підтримка з боку міжнародних організацій, які опікуються цією проблемою в Україні. Міжнародні організації ЮНІСЕФ, «Карітас», («європейський Рух», «Надія і житло для дітей», «Отчий дім», «Лікарі світу — СІЛА», Міжнародне товариство прав людини, а також зарубіжні благодійні організації «СОС-Кіндердорфінтернешнл» (Австрія), «Надії дітей» (Швеція), Німецько-Польсько-Українська Спілка Східної Європи реалізують та сприяють впровадженню проектів допомоги безпритульним та бездоглядним дітям в Україні.

Основною метою діяльності громадських організацій, які здійснюють підтримку «дітям вулиці», є всебічна підтримка дітей у кризових ситуаціях, надання соціально-психологічні реабілітації в недержавних притулках та центрах і психологічної реабілітації; надання житла, харчування, одягу; оздоровлення в літніх таборах. Серед таких організацій можна виділити групу організацій, які вивчають проблему безпритульності на інформаційно-аналітичному рівні, виконують соціологічні дослідження, опитування з метою пошуку ефективних практичних форм та методів роботи з цією категорією дітей та їхніми родичами. Однак, відсутність співробітництва з відповідними державними структурами на місцях та на національному рівні не сприяє організації ефективної підтримки «дітей вулиці». 8, с.86].

8 стр., 3931 слов

Основні форми і методи організації виховної роботи в початковій школі

... до справи тощо. Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть ... роль у позакласній виховній роботі належить гурткам художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття ...

У соціальній сфері існує два види організації роботи.

  • 1. Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в тому, щоб здійснювати певні дії, заходи, спрямовані на надання допомоги клієнту.
  • 2. Менеджмент, зорієнтований на результати — це організація надання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений результат. Автори дотримуються такої позиції: неважливо скільки соціальний педагог провів бесід, консультацій, важливо скільки дітей повернулося додому з вулиці[10,с.278].

Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.

  • 1. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях «роздумів і підготовки», тобто розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. Завданням етапу є повернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю.
  • 2. Допомога у повернені дитини з вулиці. Тобто дитина вже знаходиться на вулиці. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернення дитини з вулиці.
  • 3. Подолання невизначеності. Реалізується у ситуації коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. В такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі.
  • 4. Закріплення за соціальним інститутом. Реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдається розбудити інтерес в дитини до зміни способу життя. Метою діяльності соціального працівника є допомога дитині у поверненні до нормального життя.
  • 5. Соціальний супровід. Це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї чи до інтернатної установи. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід. 10, с.279]

Незважаючи на роботу, що проводиться на державному та місцевому рівнях, взаємодію державних і громадських установ, це не вирішує проблему дитячої безпритульності та бездоглядності. Феномен «дітей вулиці» залишається гострою проблемою нашого сьогодення. Проаналізувавши систему допомоги безпритульним та бездоглядним дітям, ми побачили, що у цьому напрямку здійснюються в основному реабілітаційні заходи. Але, як відомо, проблему краще попередити, ніж вирішувати. На нашу думку, допомога дітям вулиці не буде ефективною, якщо в цій системі відсутня важлива первинна ланка — інституція, яка здійснює соціально-педагогічну профілактику дитячої безпритульності та бездоглядності.

Зазначимо, що соціально-педагогічна профілактика безпритульності неповнолітніх — це система заходів, спрямована на вивчення особливостей розвитку та виховання неповнолітніх, умов їхнього виховання та навчання, причин аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, що призводить до безпритульності, та використання отриманих знань у діяльності щодо попередження поширення безпритульності неповнолітніх. Причому, у сучасній практиці виділяють первинну, вторинну та третинну профілактику.

16 стр., 7505 слов

Соціальні служби та форми роботи з населенням в громадах

... родин [10, с.99-100]. З метою надання соціально-педагогічної допомоги підліткам в кризових ситуаціях, за ініціативи ... їх освіти та самоосвіти. Наприклад, в Данії, щоб реалізувати цей напрям, кожен ... роботи в кварталі, окрузі. Він приймає на роботу аніматорів, координує їх діяльність в центрах ... дитини як майбутнього громадянина, адміністрація центру за підтримки муніципалітету запрошує до роботи в ...

Первинна профілактика має інформаційний характер, так як спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Вторинна профілактика має на меті виявлення негативних змін у поведінці людини, обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Третинна профілактика — це комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім’ю, освітній заклад, до суспільно корисної діяльності.

Таким чином здійснений нами аналіз надання допомоги «дітям вулиці» свідчить про те, що робота в основному зводиться до здійснення заходів третинної профілактики (реабілітації), що реалізується у державних та недержавних закладах, таких як: притулки для неповнолітніх, центри соціально-пспхологічної реабілітації, центри допомоги дітям, що опинились у складній життєвій ситуації, центри соціальної реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків, центри тимчасове перебування дітей та ін. Однак, вирішення проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності має розпочинатись із заходів первинної і вторинної профілактики цього явища. Тому актуальним є питання створення інституції, яка має займатися профілактикою дитячої безпритульності. [8,с.88].