Для дітей від 8 років та їх батьків два рази на тиждень відкрито сімейний ігровий центр. За один день його в середньому відвідують близько 90 осіб. Для дітей тут проводяться різноманітні розвиваючі програми [2, с.107]. В той час, коли діти захоплено бавляться в «кімнаті ляльок», ігротеці, переглядають відео в дитячому кінозалі, батьки спілкуються за чашкою кави в іншому приміщенні з психологами, дитячими лікарями, педагогами, а також обмінюються власним батьківським досвідом. В центрі працює клуб для юнаків, клуб для дівчат, «Школа для мам».
Для дітей з обмеженими функціональними можливостями на базі громадського центру Бартон-Хілл працює «Відкрита школа». Розглядаючи долю кожної дитини як майбутнього громадянина, адміністрація центру за підтримки муніципалітету запрошує до роботи в цій школі найкращих педагогів, психологів, реабілітологів. Це дає можливість дітям-інвалідам адаптуватися до соціального середовища, використовуючи потенціал своїх фізичних та розумових можливостей [2, с.111].
Поряд з фахівцями в центрі працює багато волонтерів. Серед них студенти університету та жителі мікрорайону, де розташовано центр. Люди визнають, що в центрі вони переживають почуття приналежності до своєї громади, знаходять можливості для самореалізації та соціальну підтримку.
Одним з найстаріших громадських центрів У США є центр Верхнього Іст-Сайду Манхеттена, відомого під назвою «Клуб на 92-вулиці», заснований у 1874 році. Тут діють два гімнастичні зали, басейн, дитячі та ігрові спортивні майданчики, клуб здоров’я, служба для самотніх. Надання соціальних і культурних послуг (різноманітні курси для дорослих, розважальні програми для дітей та підлітків, проведення лекцій, концерти, консультації для батьків), спрямованих на задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, так і цілих родин, вигідно вирізняє цей центр серед інших соціальних інституцій громади [10,с 29].
Окрім громадських центрів традиційною соціальною інституцією в громадах є також сімейні центри. Зазвичай, вони створюються на муніципальному рівні з метою зміцнення стосунків між дорослими та дітьми, налагодження між ними атмосфери взаєморозуміння та підтримки, розв’язання конфліктів у родині. В цих центрах проводяться спеціальні тренінги та заняття для батьків, організовуються різноманітні форми сімейного проведення дозвілля, можуть надавати послуги психологи, психотерапевти, медичні працівники, юристи.
Так «Сімейний центр Юліуса Тандлера» у Відні, працює з дітьми та батьками, які пережили певні кризові ситуації. В його структуру входить служба психологічної допомоги, соціально-педагогічна експертиза, служба допомоги сім’ї [8, ст. 10].
Классификация услуг спортивных центров
... же такое фитнес клуб, является проведение классификации его услуг, от самых основных до самых новых и мало известных. Цель курсовой работы заключается в ... спортивные клубы (Московский спортклуб. "Луч"). ·Фитнес - клубы, спортивно-оздоровительные клубы и центры и т.п. ·Физкультурно-спортивные клубы инвалидов. С организационно-экономической точки зрения все спортивные клубы можно подразделить на клубы ...
В Угорщині створено систему консультаційних пунктів з питань психології та педагогіки виховання дітей та підлітків [8, с. 15].
Досить відомим у Німеччині є центр сімейного дозвілля «Стара ковзанка» у м. Берліні. Він почав працювати в серпні 1997 року, однак завдяки зусиллям працівників дуже скоро перетворився на улюблене місце проведення часу не лише дітей, а й дорослих. Клієнти центру можуть отримати послуги спортивного, оздоровчого, освітнього, розважального характеру. На території закладу розміщуються майданчики для катання на ковзанах, роликах, велосипедах. У великому кафе можна взяти участь в ігровій програмі, подивитися самодіяльний концерт чи спектакль.
Різноманітні соціально-культурні заходи в центрі розраховані на задоволення потреб найвибагливішої сім’ї: консультаційні бюро, психологічні тренінги, материнські групи, сімейні вечори відпочинку, зустрічі з педагогами у майстер-класах — все спрямовано на подолання відчуженості між батьками та дітьми, зміцнення родин [10, с.99-100].
З метою надання соціально-педагогічної допомоги підліткам в кризових ситуаціях, за ініціативи громадськості спочатку у Відні, а пізніше в інших містах країни, були відкриті інформаційні центри. Головна мета їх діяльності — допомогти молодим людям в критичній ситуації та застерегти від небажаних вчинків. Тут практикуються індивідуальні та групові форми роботи з молоддю, які проводять психологи, соціальні працівники, юристи, представники місцевих поліцейських відділень.
На початку 80-х років у деяких регіонах Великої Британії почали з’являтися Центри Розвитку Громадського Виховання, які активно залучали до спільної діяльності не лише формальні інституції, а й неформальні молодіжні організації. Так, наприклад, всесвітньо відомі британські молодіжні організації «Національне Молодіжне Бюро», «Винагорода Герцога Единбурзького», «Молодіжний та Громадський Центр у Бредфорді на Ейвоні» та низка інших подібних структур почали свою діяльність у межах місцевих громад.
«Служба громадського виховання», створена у Великій Британії у 70-х роках, і до сьогодні об’єднує цілу низку закладів та організацій, єдиною метою яких є сприяння соціалізації підростаючого покоління через систему соціально-культурних заходів.
Орієнтуючись на дозвіллєву соціалізацію, Служба Громадського Виховання відводить пріоритетну роль молодіжним організаціям, центрам та клубам. У тісній співпраці з громадою фахівці таких молодіжних організацій проводять соціально-педагогічну та соціально-виховну роботу з молодими британцями за різними напрямами і в різних сферах дозвілля. Це, зокрема: діяльність, що залучає молодь до регулярної активності: спортивні секції, що включають більшість доступних видів спорту; клуби за інтересами (літературні, історичні, арт-студії, колекціонування різних предметів, театральні студії, музичні ансамблі, творчі майстерні); еко-культурні програми (клуби та гуртки юних фермерів, об’єднання захисників природи, парків, водоймищ); бізнес-проекти (створення цілком легітимних комерційних фірм); організація підприємницької діяльності, як своєрідної економічної гри для молоді та підлітків; спілкування як форма проведення дозвілля (вечори, зустрічі, бесіди, форуми, ігри) [4].
Розділ 2. Особливості соціально-педагогічних технологій роботи з «дітьми вулиці»
... соціально-психологічних тренінгів, культмасових благодійних акцій, а також надання організаційно-методичної допомоги педагогічному колективу притулку. Спеціалісти ЦСССДМ готують волонтерів до роботи з «дітьми вулиці». Центри ... дітей повернулося додому з вулиці[10,с.278]. Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи. 1. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях ...
Ще однією інституцією, яка дуже поширена в громадах зарубіжних країн, є культурно-дозвіллєві центри (рекреаційні центри, центри дозвілля, громадські кампуси, «сонячні центри»).
Особливо активно діють такі центри в містах Франції, де інтенсивно розвивається такий напрям соціальної роботи як соціально-культурна анімація. Соціокультурна діяльність у цих центрах спрямована на те, щоб стимулювати саморозвиток людей через оволодіння різними видами творчості: ліплення, живопису, мистецтва пантоміми, театру, співу тощо. Для проведення такої роботи у Франції готують спеціальних фахівців — аніматорів, які активно співпрацюють з соціальними працівниками, активістами та волонтерами в громаді [11, с.81].
Для організації позаурочної діяльності дітей в муніципальні бюджети Франції була введена посада координатора з позашкільної роботи в кварталі, окрузі. Він приймає на роботу аніматорів, координує їх діяльність в центрах канікул і дозвілля, клубах за місцем проживання, культурних центрах, які функціонують на території окремих міських районів [13, с.107].
Різноманітні форми роботи з дітьми та молоддю існують в кантонах Швейцарії. В пунктах молодіжних зустрічей і молодіжних центрів юнаки та дівчата проводять свій вільний час. Соціальні працівники та волонтери, члени громади, пропонують заняття та розваги під час дозвілля, організують дискотеки та інші культурні заходи. В той же час проводяться різноманітні консультації по різним питанням.
В багатьох містах Швейцарії діють «робінзонівські ігрові майданчики», де діти під керівництвом дорослих будують хатинки, майструють, організовують спортивні ігри з перешкодами тощо.
«Дитячі майданчики» та аналогічні проекти активно діють і в інших громадах Європи та США. їх результатами є нові парки та ігрові майданчики, місцеві клуби та консультативні пункти для підлітків. Особливістю таких проектів є участь жителів громади у визначенні потреб дітей та молоді. Наприклад, у м. Сіетлі (США) діти за допомогою дорослих підготували опитувальник для своїх ровесників, в якому просили визначити саме чисте, саме цікаве, саме небезпечне, саме приємне місце у своїй громаді. В процесі цього дослідження діти висловили свої побажання щодо організації дозвілля та бажаних видів і місць його проведення. Це дало можливість членам громади за підтримки мера міста відкрити нові підліткові клуби, обладнати дворові спортивні майданчики, пішохідні переходи [6, с. 61].
Ще одним досить поширеним соціальним інститутом в громадах є різноманітні клуби. Вони виникли на початку XX століття як клуби мікрорайонів і особливого поширення набули у місцях з найбільш вираженим характером соціальних конфліктів. Такі клуби мають низку загальних характерних рис:
- ¦ виникають в однорідних кварталах міста, де міцні традиції та зв’язки громади;
- ¦ мають на меті створення умов для самовираження особистості;
- ¦ зміст і програми клубів мікрорайону визначаються самим життям, вимогами щоденної реальності.
Одним із різновидів клубів мікрорайону є місцеві юнацькі клуби: хоббі-клуби, фан-клуби, спортивні клуби, дансинг-клуби, клуби меломанів, рокер-клуби, мистецькі клуби, клуби тінейджерів, комп’ютерні клуби, екологічні клуби тощо. Участь молоді в них обумовлена не лише спільністю інтересів. Не останню роль в цьому відіграє можливість самоідентифікації особистості, а також самопрезентації відповідно до особистісних критеріїв. Юнацькі клуби є саме тим місцем, де культивуються компоненти певних молодіжних субкультур: специфічний набір ціннісних орієнтації та норм поведінки, сленг, музичні уподобання, надання переваги певним джерелам інформації, особливості одягу та зовнішності. Тому не випадково досить часто такі клуби облаштовуються у напівпідвальних приміщеннях, ангарах, вагончиках, трейлерах тощо.
Гурткова робота – один із видів позакласної роботи у навчально-виховному процесі
... виховної роботи, до використання у навчально-виховному процесі різних форм, позакласних заходів, зокрема гуртків. Гурткова робота розвиває ... задоволення потреб дітей і молоді у професійному самовизначенні відповідно до здібностей. Гурткова робота - організація та ... уявлення, тим реальніша потреба продовження пізнавальної діяльності в гуртках, клубах за інтересами, аматорських об'єднаннях, громадських ...
Так у Брукліні (Нью-Йорк, США) місцевий відділ дитячого музею відкрив у спорожнілому гаражі в Бедфорд-Стайвесанті (районі, що характеризувався високим рівнем злочинності підлітків) клуб для молоді з метою організації занять спортом, проведення дозвілля, благоустрою мікрорайону [10, с.44].
Матеріальну підтримку клубам надають муніципальні органи, соціальні агенції, фонди, фундації, члени громади.
Тому матеріальна база цих клубів дуже різниться між собою. Такі клуби мають різну історію, зміст та форми роботи. Багато з них існують під опікою церкви на кошти прихожан [9, с.21-22].
Окрім організації соціально-культурної діяльності в громаді у зарубіжних країнах одним із пріоритетних напрямів роботи з дітьми та молоддю є створення умов для їх освіти та самоосвіти.
Наприклад, в Данії, щоб реалізувати цей напрям, кожен муніципалітет має організувати принаймні одну молодіжну школу волонтерів для осіб 14-18 років. Мета діяльності таких місцевих шкіл полягає в тому, щоб запропонувати молодим людям альтернативну та додаткову форму освіти, розширити їх інформаційне поле, сформувати навички соціальної компетентності, підготувати до дорослого життя. Принцип роботи цих шкіл базується на ідеях датчанина Ніколаджа Грундтвіга, який вважав, що кожен має право брати участь в соціокультурному житті і впливати на нього [15,с.36].
Додаткові освітні та навчальні програми в цих школах мають бути адаптовані до місцевих потреб і побажань молоді. Крім цих програм у волонтерських школах організовують і дозвілля молоді. Кожен муніципалітет зобов’язаний повідомити всім молодим людям про програми та план роботи волонтерської школи. Тому щорічно кожний датчанин у віці 14-18 року отримує програму найближчого. Варто зауважити, що участь молодих людей у цих школах є їх добровільним вибором.
Існує чотири типи програм, які може запропонувати молодіжна волонтерська школа, якщо в них буде потреба. По-перше, це освітні програми (курси мов, комп’ютерні уроки, курси психології, уроки водіння мопеда, курси журналістики тощо), по закінченню яких слухачі отримують свідоцтво.
По-друге — розвиваючі програми (курси живопису, шиття, парусного спорту, боді-білдингу, аеробіки, танців, самозахисту, драми, кулінарії тощо).
Результатом участі в розвиваючих програмах є концертні та розважальні акції, які влаштовують молоді люди для жителів своєї та інших громад. Наприклад, під час занять у молодіжній школі містечка Ішоджа, пригороду Копенгагену, п’ятдесят молодих людей готували мюзикл по проблемі СНІДу, який був пізніше виконаний з успіхом у тридцяти містах країни.
Особливості здійснення соціальної роботи в Німеччині на кінець ...
... міського центру соціальної допомоги молоді і отримали позитивний відгук. Розділ 1. Історія розвитку соціальної роботи в Німеччині, .1 Становлення соціальної роботи в Німеччині Соціальна робота, як свідчить історичний ... соціально-педагогічної освіти в Німеччині висвітлюються у працях Н. Абашкіної, Л. В. Волик, Ю.В. Василькової та ін.. Інформацію про виникнення і розвиток соціальної роботи в Німеччині ...
У волонтерських молодіжних школах мають бути запропоновані програми для молодих інвалідів, з урахуванням стану їх здоров’я. Нарешті такі школи мають забезпечити і спеціальну освіту для етнічної молоді, зокрема створити умови для вивчення датської мови та історії датського суспільства [15,с. 38-40].
Місцеві громади Данії розглядають участь молоді в таких школах як механізм їх соціокультурної соціалізації та профілактики негативних явищ у молодіжному середовище шляхом включення молоді у соціально затребувані види діяльності.
Досить цікавий досвід організації неформальної освіти молоді в громаді накопичено також у Швеції. Вона реалізується у формі навчальних гуртків, які виявилися ефективними не лише в розповсюдженні знань, а й у формуванні громадянської активності жителів країни, оскільки майже кожен громадянин Швеції хоча б раз був учасником навчального гуртка [12, с.208].
Коріння цих гуртків в минулому скандинавських країн. Саме там більше ста років тому стала активно використовуватися ця форма самоосвіти дорослих. На сьогодні в Швеції існує понад 60 000 тисяч навчальних гуртків, в яких можна вивчати практично любе питання. Це можуть бути теми, пов’язані з вивченням культури певної країни, кулінарії, фен-шуй, способів саморегуляції, ефективної комунікації в родині тощо. Самі шведи вважають цю форму самоосвіти дуже ефективною та недорогою.
Основними мотивами, які спонукають молодь до участі у цих гуртках є довіра, взаємоповага, можливість висловити свою точку зору, неформальне спілкування під час перерв на каву.
Робота шведських гуртків побудована на певних принципах.
1. Рівність учасників гуртка і відсутність традиційної ієрархії «викладач-учні». Це означає, що не тільки керівник гуртка несе відповідальність за підготовку матеріалів до занять та дотримання організаційних моментів, а всі члени гуртка розподіляють відповідальність між собою.
2. Наявність неформальної та дружньої атмосфери.
3. Відсутність змагальності між учасниками, співробітництво в досягненні спільної мети.
4. Навчання в гуртку організовано та сплановано з самого початку (теми занять погоджено з усіма учасниками).
До складу навчальних гуртків, як правило, входить 7-12 осіб, включаючи лідера. Навчання в гуртку здійснюється протягом 8-Ю зустрічей, які проходять регулярно один раз на тиждень. Тривалість зустрічей визначається учасниками гуртка, але зазвичай не менше півтори та не більше трьох годин. Основними формами роботи у шведських навчальних гуртках є дискусія, мозковий штурм, індивідуальні роздуми, робота в групах, бесіда.
Особливістю шведського навчального гуртка є обов’язкова наявність лідера. Він може обиратися з членів гуртка і не бути професіоналом у визначеній для вивчення темі. Такий варіант можливий, коли в учасників є певний досвід участі в гуртках. Інший підхід полягає в тому, що лідер вже відомий, оскільки він заявляє тему і набирає для цього групу учасників. Ці лідери спеціально готуються: вони проходять тренінги для лідерів гуртків і спеціалізуються на певних темах. Цікавий той факт, що в обох випадках лідер не має бути експертом в обраній темі, головне, щоб у нього були навички роботи з групою. Він проводить заняття, налагоджує взаємодію між учасниками, допомагає учасникам за бажанням підготувати і провести окремі заняття.
Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей
... З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально ... Соціально-педагогічний патронаж – це особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з якихось причин стали соціально ... за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні ...
Сьогодні для проведення таких гуртків у більшості міст та сіл Швеції створено спеціальні офіси, виділяються окремі приміщення органами місцевої влади. Але й зараз, як і на початку зародження руху навчальних гуртків, їх також дуже часто проводять вдома у когось із учасників, що сприяє згуртованості членів громади, особливо у невеликих населених пунктах.
Варто зауважити, що участь у таких гуртках не є безкоштовною. Близько 70% відсотків утримання цих гуртків бере на себе муніципальна влада, а решту видатків сплачують учасники. Ці кошти йдуть на аренду приміщення, підготовку навчальних матеріалів для занять, покупку продуктів для кавових пауз та платню лідеру гуртка (це не завжди є обов’язковою статтею видатків).
Ще однією нетрадиційною формою соціально-педагогічної роботи є клуби дошкільників, які почали працювати у сільських гмінах Польщі з 2003 року. їх створенню передувала нагальна потреба розвитку дітей дошкільного віку, оскільки згідно статистичних даних за 2002 рік лише 14% польських дітей у сільській місцевості відвідували дитячі садки. Батьки, представники органів освіти зрозуміли, що якщо питання розвитку та освіти цих дітей не буде вирішено, то вони в майбутньому будуть приречені на погані робочі місця в об’єднаній Європі, бо, як зазначав відомий педагог Ян Амос Ко-менський: «Яким буде початок, таким буде майбутнє».
Педагоги та науковці Польщі за підтримки неурядової організації «Фонд розвитку дітей» розробили програму «Там, де немає дитячого садка» й з успіхом реалізують її у 8 сільських гмінах. В першу чергу в кожній гміні були вибрані приміщення для проведення занять з малюками: шкільні бібліотеки, окремі кімнати в початковій школі, кімнати в гмінних бібліотеках, будинках культури. Ремонт та впорядкування кімнат зробили батьки дітей, які відвідують заняття у клубі дошкільника. Оскільки дітей одного віку в селах не дуже багато, то заняття проводяться у різновіковій групі дітей 3-5 років у кількості 8-12 осіб три рази на тиждень по три години. Особливістю цих занять є те, що батьки, за бажанням, можуть перебувати в кімнаті під час занять і, навіть, допомагати дітям виконувати окремі завдання. Заняття у клубі дошкільника носять здебільшого розвиваючий характер і включають такі види діяльності як малювання, ліплення, аплікації, танці, спів, розвиваючи ігри тощо. Для проведення занять залучаються особи, які мають педагогічну освіту, чи пройшли спеціальну підготовку на курсах по роботі з дітьми дошкільного віку. Всі необхідні матеріали для проведення занять закупаються за кошти батьків. Місцеві гміни знайшли можливість виплачувати заробітну плату вихователям з фондів, призначених на культуру та профілактику. В кожному селі робота клубу дошкільника обумовлена потребами місцевої громади та її фінансовими можливостями. Представники органів місцевого самоврядування (війт, уповноважений з питань освіти в гміні) виступають у ролі своєрідного з’єднувального ланцюжка між батьками та вихователями, вирішуючи питання освіти наймолодших членів громади.
Вивчення досвіду соціальної роботи в громадах зарубіжних країн дає підстави говорити і про специфічні форми такої роботи, які були ініційовані жителями окремих громад і стали в них традиційними для проведення. Як приклад, можна навести організацію «кірмісу» — ярмарки іграшок в громаді Кіттенкампе — невеличкого селища Середньої Саксонії Західної Німеччини [14, с.129].
Напередодні ярмарку завозяться дитячі атракціони, встановлюються торгові намети, споруджується сцена для артистів і керівництва громади, яке бажає в святковий день усім учасникам гарного настрою та веселого свята. Жителі селища прикрашають вікна та підвіконня кульками, стрічками, різноманітними фігурками. Але основне дійство відбувається на галявині біля школи. З самого ранку сюди йдуть діти та їх батьки з мішками іграшок. їх розкладають на килимках і починається торгівля та обмін іграшками. Деякі іграшки та книги колись коштували дуже дорого і не кожний мав можливість їх придбати. А на ярмарку вони розкуповуються дітьми та дорослими за символічну плату.
На такому ярмарку діти пізнають своє соціокультурне оточення, включаються в суспільні відносини, опановують основи толерантності. Тут зустрічаються люди різного віку, соціального статусу, фізичних можливостей, інваліди та переселенці. Керівництво громади Кіттенкампа вважає, що саме такі заходи стримують процес роз’єднання людей, кризу міжпоколінних стосунків [14, с.130].
Досить цікавим є досвід соціальної роботи на рівні громади в країнах ближнього зарубіжжя. Наприклад, в Російській Федерації ця робота організовується і координується на муніципальному рівні як системи, що обумовлюється станами та процесами соціальної взаємодії між органами влади та місцевої спільноти з метою створення різних соціальних інститутів.
З 1996 року в Росії діють молодіжні муніципальні соціальні центри. Особливістю таких центрів в містах, як правило, є наближеність їх до компактного проживання населення. В контексті соціально-педагогічного підходу молодіжний центр пропонує молодій людині не стільки план заходів (хоча й його), скільки можливість знаходитися в цьому, призначеному для молоді місці. Молода людина разом зі спеціалістом має можливість визначитися, чого хоче вона сама: гарного проведення часу, пізнавальних або навчальних програм чи просто спілкування [3, сі 10].
В наукових роботах російських вчених обґрунтована модель системи соціально-педагогічної підтримки дитинства на муніципальному рівні. В межах такої моделі діють різноманітні установи та служби, наявність яких обумовлюється конкретними проблемами та потребами певного міста. Найбільш поширеними серед них є центри соціально-трудової адаптації, центри сімейного виховання, центри допомоги сім’ї та дітям, кризові центри для дітей, центри невідкладної соціально-педагогічної допомоги, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими функціональними можливостями.
Досить цікавим є досвід організації та діяльності соціального готелю в м. Митищі (Підмосков’я), створеного за ініціативи працівників дитячого будинку при підтримці органів міської влади. Цей готель було відкрито з метою допомоги випускникам дитячого будинку міста в адаптації до нових умов соціокультурного середовища. Він розташований у двох переобладнаних трьохкімнатних квартирах звичайного житлового будинку. В цьому готелі одночасно можуть проживати 15 молодих людей до того часу, поки за допомогою соціального педагога вони не підшукають собі постійного для проживання місця в гуртожитку навчального закладу або підприємства. В готелі працює також два вихователі, директор, який виконує і функції психолога. Персонал готелю допомагає молодим людям у пошуках роботи, влаштуванні в професійно-технічні училища, підготовці до вступу у вищі навчальні заклади, оволодінні необхідними навичками соціальної компетентності для налагодження самостійного життя. Як показує досвід, соціальний супровід молодих людей, які перебувають в готелі, здійснюється не більше півтора року.
Досить поширеною інституцією соціальної роботи з населенням залишаються в Росії клуби за місцем проживання. Вони поділяються на однопрофільні (спортивні, туристичні, художні тощо) та багатопрофільні. Окремі клуби в процесі свого розвитку перетворилися на своєрідні клубні об’єднання, центри та соціально-педагогічні комплекси. Наприклад, одним з найбільших в Москві є соціально-виробничий педагогічний комплекс «Лужніки» більше відомий як «Форпост культури ім. Шацького». Починаючи з 1971 року, він пройшов шлях від дворового клубу до міжвідомчого клубного центру. Головними напрямами його діяльності є соціально-культурна, дозвіллєва та соціально-виховна робота з дітьми, молоддю, дорослими.
Підлітки можуть знайти собі заняття за уподобаннями в дитячій театральній студії «Вулик», фото-кіностудії, спортивному клубі «Гепард», танцювальній студії, клубі кінологів «Такса», музичному і туристичному клубах, Юнацькому соціальному агентстві.
Є тут клуби і для дорослих. На благодійних засадах працює клуб для людей похилого віку «Светьолка». Він був створений у важкі часи перебудови. Спочатку в клуб приходили лише за гуманітарною допомогою та благодійним обідом. В реалізації цих акцій активну участь брала молодь. Але пізніше в клубі люди похилого віку стали збиратися, щоб поспілкуватися, провести свята, скористатися послугами перукаря.
У центрі працюють також клуби для батьків та дітей. Це » Аристотель» та «Різдво». Перший з них — громадсько-педагогічний та естетичний клуб» Аристотель» — проводить заняття з дітьми від 3 до 14 років, використовуючи підходи вальдорфської педагогіки. Тут діти разом батьками беруть участь в організації свят та підготовці театральних вистав, опановують народні ремесла.
Сімейний клуб «Різдво» провідну мету своєї діяльності вбачає у відродженні культури сім’ї у світлі християнських традицій. Тут допомагають молодим сім’ям підготуватися до народження дитини, оволодіти навичками усвідомленого батьківства, методиками фізичного, інтелектуального та духовного розвитку дітей.
Досить цікавою формою роботи є також організація та проведення дворових свят, які ініціюють батьки та діти за підтримки працівників клубів та місцевої влади.
Багаторічна плідна робота центру у мікрорайоні «Лужніки» обумовлена тим, що тут нічого не нав’язується зверху, а все засновано на реалізації місцевих ініціатив та соціального замовлення, яке формує населення.
Таким чином, вивчення та осмислення зарубіжного досвіду соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в громаді, дозволяє зробити висновок про функціонування на рівні громади як традиційних, так і інноваційних інституцій та форм соціальної роботи в ній. їх діяльність можна розглядати як інтегрально-стимулюючий компонент взаємозв’язків місцевої громади та різноманітних структур державного та неурядового секторів, що здійснює вплив на соціокультурне життя громади, ідентифікацію потреб та ефективне вирішення проблем її жителів.
Питання та завдання до теми
1. Які традиційні соціальні інститути забезпечують соціальну роботу з населенням в громадах за кордоном?
2. Здійсніть порівняльний аналіз змісту їх роботи.
3. Доберіть свої приклади соціальної роботи в громаді у зарубіжних країнах.
Література
1. Агапов ЕЛ. Социальная работа как феномен культури: Автореф. дис… д-ра филос. наук: 24.00.01. — Ростов-на-Дону, 1999. — 39 с.
2. Вдовенко Т.В. Теория и методика социальной работы в сфере досуга в странах Западной Европы: Дис. д-ра пед. наук: 13.00.06. -М., 2000. — 320 с.
3. Гиль С.С., Осинцева С.А. Теоретические и прикладные основи создания системи социально-педагогической поддержки молодежных инициатив на муниципальном уровне. — М.: Изд-во МГСУ, 2003. — 188 с.
4. Гордієнко Л.О. Громада як один із педагогічних чинників у соціальному вихованні молоді Великої Британії // Соціалізація особистості. 36. наукових праць. — К.: Логос, 2004. — С.42-49.
5. Горячеє М.Д. Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. — Самара: Изд-во Самарского ун-та, 1997. — 132 с.
6. Дал Л., Хзнкок Т. Здоровые города — здоровые дети. // Прогресе наций. — Шісе, 1997. — С.59-61.
7. История социальной педагогики (становление и развитие зарубежной социальной педагогики ).
Учебник / Под ред. В.И. Беля-ева. — М.: Гардарики, 2003. — 255 с.
8. Ковтпуняк О.Г. Отечественный и зарубежный опыт оказания социально-педагогической помощи подросткам в кризисных ситуа-циях. // Сацыальна-педагагічная работа. Часопис. — №1. — 2000. -С.110-119.
9. Ковчина І.М. Сучасні технології соціальної роботи за рубежем. Навчально-методичний посібник / За заг. ред. А.И. Капської. -К.: Логос, 2001.-96 с.
10. Петрова І.В. Організація культурно-дозвіллєвої діяльності клубів у країнах Західної Європи та СІЛА. Дис….канд. пед наук 13.00.06. — К, 2000. — 245 с.
11. Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2003. — 184 с.
12. Профессиональная кухня тренера (из опыта работы неформального образования в третьем секторе) / Отв. ред. Е. Карпиевич, В. Величко. Спб.: Невский проспект, 2003. — 256 с.
13. Харченко ТІ. Взаємодія школи та соціального середовища у вихованні учнів колежів і ліцеїв Франції. Дис… канд. пед. наук 13.00.05/ Луганський державний педагогічний університет ім. Т.Шевченка — Луганськ, 2002. — 201 с.
14. Холостова Е.И. Социальная работа на селе: История и совре-менность. — М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К» 2004. — 136 с.
Тема 4. Теоретичні основи соціальної роботи в громаді
соціальний громада служба проект
В переважній більшості праць зарубіжних авторів поняття соціальної роботи в громаді трактується одночасно як робота в територіальній громаді і як робота у мікросоціальному середовищі. Якщо в першому випадку очевидно, про яку громаду йдеться, то мікросоціальним середовищем, на думку зарубіжних фахівців, може бути сусідська спільнота, група людей, об’єднаних спільними інтересами і, навіть, видами діяльності. Таке неоднозначне визначення дефініції у теорії зарубіжної соціальної роботи дозволяє теоретикам та практикам досить широко трактувати зміст цієї роботи.
Британські фахівці підкреслюють, що робота в громаді — це процес розвитку як колективного, так і індивідуального досвіду, який відбувається у територіальних громадах і громадах за інтересами. При цьому головну мету такого процесу вбачають у роботі з членами громади, які перебувають у невигідному становищі, задля колективного з’ясування ними своїх потреб і прав, визначення та досягнення цілей демократичним шляхом, поважаючи потреби та права інших [10].
Відомий теоретик в галузі соціальної політики та соціальної роботи Малком Пейн наголошує, що громада як рівень соціальної роботи, має особливу привабливість з огляду на можливості поєднання формальних та неформальних видів допомоги. Тому соціальна робота у громаді спрямована на те, щоб посилити почуття приналежності до тієї чи іншої соціальної спільноти шляхом стимулювання зв’язків і контактів між організаціями, групами і індивідами всередині конкретної територіальної громади. Крім того, висувається завдання надання допомоги у вирішенні проблем, які виникають у груп та індивідів усередині таких громад. Він виокремлює наступні напрями соціальної роботи в громаді [7, с.58-59]:
- ¦ координація діяльності різних агенцій, які працюють в громаді;
- ¦ створення можливостей для членів громади брати активну участь у житті громади, у виробленні та реалізації тих рішень, які впливають на їх благополуччя;
- ¦ соціальне планування на рівні громади, яке має на меті аналіз соціальних умов, потреб членів громади, з метою їх покращання та задоволення;
- ¦ розвиток системи допомоги в громаді, орієнтованої на створення добровільних груп, надання необхідних соціальних послуг як спеціалістами, так і членами громади, організація груп самодопомоги.
Практичний британський соціальний працівник та автор книг із соціальної роботи А. Твелвтріз вважає, що робота в громаді — це, насамперед, процес допомоги в організації колективних дій членів громади з метою поліпшення їх життя [14].
Подібну позицію займає також і Г. Чейнен, який розглядає роботу в громаді «як активізацію безоплатної, самомотивованої діяльності мешканців, що відображає або стосується сумісного життя чи умов мешканців цієї місцевості; вона також може містити в собі діяльність органів влади або інших дійових осіб, що мобілізує або включає такі дії з боку мешканців» [11, с.30].
На думку М. Майо, соціальна робота в громаді може бути скоординована на двох рівнях: базова або робота за місцем проживання (з окремими людьми, сім’ями та групами, а також самостійна діяльність окремих мешканців); робота місцевих агенцій або між агенціями (діяльність організована органами влади та /або іншими структурами) [10].
Важливим в цьому підході є те, що автор виокремлює як складову роботи в громаді, не лише індивідуальну роботу з клієнтами за місцем проживання, а розглядає, як і Г. Чейнен, діяльність різних соціальних агенцій як складову соціальної роботи в громаді.
Коли мова йде про діяльність практичного соціального працівника в громаді, наголошують Берн и Педфилд, необхідно означити для них відповідний функціонал. Тому автори вважають, що спеціалісти, які працюють у громаді, мають бути орієнтовані на виконання наступних завдань:
- ¦ стимулювати людей до спільної діяльності для розвитку громади;
- ¦ сприяти розвитку різних форм взаємодопомоги між членами громади (догляд за хворими, малими дітьми, робота в общинних центрах тощо);
- ¦ допомагати людям визначати потреби громади, стимулювати членів громади до активної участі у вирішенні цих проблем;
Таблиця 1
Підходи до розв’язання соціальних проблем у громаді
|
Ознаки порівняння |
Підходи |
||
|
На основі надання послуг |
На основі розвитку громади |
||
|
Суб’єкти, які визначають проблему |
Уряд, державні та громадські організації, спеціалісти |
Члени громади |
|
|
Спосіб вирішення проблеми |
Дії організацій та спеціалістів — членам громади |
Дії членів громади — членам громади |
|
|
Основні механізми здійснення змін |
Освіта, вдосконалення та впровадження нових послуг, різні види допомоги, створення нових служб |
Створення ініціативних груп, економічні та політичні зміни у житті громади |
|
|
Роль професійних працівників |
Основна при процесі прийняття рішень щодо способів вирішення проблеми |
Допоміжна (залучаються у якості консультантів) |
|
|
Г Особи, відповідальні за прийняття рішень та їх реалізацію |
Представники уряду, представники організацій, спеціалісти на місцях |
Місцеві лідери |
|
|
І Контроль за ресурсами з боку громади |
Низький |
Високий |
|
|
І Активність членів громади |
Низька |
Висока |
|
Виходячи з підходів, представлених у таблиці, можна говорити про те, що на теперішній час в Україні робота в громаді орієнтована, в переважній більшості, на розв’язання соціальних питань шляхом надання різноманітних соціальних послуг населенню. Проте, універсальна модель соціальної роботи в громаді сьогодні має базуватися на поєднанні окремих елементів підходів, що подані в таблиці.
З позиції уже сформованих підходів до соціальної роботи діяльність в громаді можна розглядати як процес певного втручання з метою вирішення соціальних проблем, поліпшення якості послуг, які надаються членам громади. Акцент при цьому робиться на роз’яснювальній роботі та створенні структур, здатних розширити можливості громади. Стосунки між членами громади будуються по принципу «знизу — догори» на відміну від професійної бюрократичної ієрархії «згори-донизу». В роботі на рівні громади акцент робиться на самодіяльності та добровільному співробітництві з тими жителями, чиї інтереси чи потреби певним чином не задовольняються [5, с.163].
¦ підтримувати і розвивати зв’язки з державними та громадськими організаціями, які функціонують на території громади;
- ¦ підтримувати ініціативні групи людей, сприяти їх розвитку;
- ¦ співпрацювати з представниками місцевих засобів інформації [13, с.145].
Аналізуючи досвід соціальної роботи в громадах різних країн, подружжя Мішель та Джуді Боп наголошують, що домінантою такої роботи є, в першу чергу, визначення проблем громади і виокремлюють два підходи у практиці такої роботи [12, с.28]. Це, по-перше, підхід на основі надання послуг і, по-друге, підхід на основі активізації громади до участі у вирішенні існуючих проблем. Перший підхід найчастіше використовується урядовими та громадськими організаціями. При застосуванні підходу на основі надання послуг експерти чи фахівці можуть вивчати думку членів громади шляхом опитувань чи обстежень, аналізують отриману інформацію і приймають рішення про надання певних послуг передусім на основі можливостей організації та наявних у ній ресурсів. При цьому думка членів громади про необхідність тих чи інших послуг практично не береться до уваги. Безумовно, такі послуги є дуже важливими для благополуччя членів громади, але не всі послуги можуть задовольнити потреби більшості її членів, бо інколи просто бракує ресурсів, щоб це зробити.
Особливість підходу активізації громади полягає в тому, що самі пересічні люди визначають свої власні потреби, виробляють рішення і працюють, щоб виконати його. Пересічні громадяни вчаться, як працювати разом ефективно, здійснювати планування, розподіляти та залучати ресурси, оцінювати результати роботи. Вони можуть отримувати допомогу та підтримку від фахівців соціальної сфери, але саме члени громади, а не фахівці, контролюють процес вирішення певної проблеми. Порівняльний аналіз підходів, запропонованих подружжям Боп, представлено у таблиці.
Розглядаючи роботу в громаді як різновид методів соціальної роботи, російський вчений М.В. Ромм зазначає, що вона базується на взаємодії соціальних служб та соціального працівника з представниками різних соціальних груп на місцевому чи регіональному рівнях. До пріоритетних завдань роботи в громаді він відносить: розвиток соціальних зв’язків у громаді та організацію системи взаємодопомоги і координації дій спільноти; підтримку та розвиток громадських ініціатив, спрямованих на зміну ситуації; розробку, впровадження та оцінку ефективності соціальних програм і планів діяльності організацій, робота яких пов’язана з питаннями соціального добробуту населення на локальному рівні. Реалізація цих завдань спрямована на досягнення мети — активізація розвитку громади і покращення моделі її життєдіяльності [9].
В трактуванні змісту соціальної роботи в громаді російський вчений, як і зарубіжні фахівці, наголошує на важливості громадських ініціатив у вирішенні соціальних проблем населення на локальному рівні.
Поняття «місцевих або громадських ініціатив» (соттипііу іпі-Ілаїїіуез), на думку української дослідниці Т.В. Семигіної, відрізняється різним ступенем спонтанності та формалізованості. Узагальнюючи підходи зарубіжних теоретиків соціальної роботи, вона пропонує наступну класифікацію місцевих ініціатив [4; 10]:
- ¦ «Місцеве життя» або «сусідська модель» — спонтанні ініціативи, обумовлені нагальними потребами членів громади;
- ¦ «Дії всередині громади» також зароджуються спонтанно, але мають більш організований характер. Це може бути обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайону;
- ¦ «Розвиток громади» має передумовою співробітництво ентузіастів та професіоналів у справі активізації різних сторін місцевого життя. Наприклад, створення підліткового центру у мікрорайоні міста;
— ¦ «Місцева/громадська політика» — комплекс програм, спрямованих на залучення членів громади до досягнення певних цілей. Прикладом такої ініціативи може бути створення неформальної системи індивідуального догляду за інвалідами членами самої громади.
Таким чином, вивчення й осмислення поглядів зарубіжних та вітчизняних науковців на проблему соціальної роботи в громаді дає підстави на основі цього аналізу виокремити основні складові соціальної роботи у громадах України в сучасних умовах.
Перш за все, в основу такої роботи має бути покладено визначення потребово-проблемного поля членів громади. Враховуючи, що зміст дефініції потреба обумовлюється різник и підходами в теоретичних концепціях суспільних наук, слід зазначити, що як вихідне доцільно використовувати соціологічне трактування потреби як нужди в чомусь необхідному для підтримки життєдіяльності організму, розвитку людської особи; соціальної групи; внутрішньої спонуки активності [8, с.13]. Досить часто, коли потреби людей не задовольняються, виникають проблеми, на вирішення яких спрямовуються дії фахівців соціальної сфери.
Визначення проблемно-потребового поля членів громади найчастіше проводять за допомогою таких соціологічних методів як спостереження, інтерв’ю, фокус-група, анкетування, аналіз документів, метод експертних оцінок. Т. Семигіна пропонує наступну класифікацію діагностичного інструментарію для визначення потреб та проблем у громаді [10, с.113-114].
Повертаючись до підходів вирішення соціальних питань людей на рівні громади, запропонованими Боп, правомірно у такій роботі застосування підходу вирішення їх проблем на основі надання послуг. Такий підхід регламентовано законом України «Про соціальні послуги» (2003 р.), де соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Таке трактування соціальних послуг для рівня соціальної роботи в громаді дещо звужене, оскільки воно, переважно, стосується осіб, які знаходяться в складній життєвій ситуації. Очевидно, що в громаді є такі групи людей (особи з обмеженими функціональними можливостями; діти, позбавлені батьківського піклування; неповнолітні, які знаходяться у конфлікті з законом тощо) і в територіальній громаді мають бути створені відповідні служби, які надають соціальні послуги цим категоріям осіб за активної підтримки членів громади. Проте робота з дітьми, молоддю, дорослими на рівні громади, перш за все, має бути спрямована на задоволення потреб людей у саморозвитку, шляхом надання їм освітніх, розвиваючих послуг, послуг з проведення змістовного дозвілля; надання соціальних послуг, спрямованих на попередження негативних явищ у соціальному середовищі, формування здорового способу життя тощо.
Питання та завдання до теми
1. Охарактеризуйте основні складові соціальної роботи в громаді.
2. На що мають бути спрямовані дії спеціалістів соціальної сфери, які працюють в громаді?
3. Наведіть приклади ініціатив та результати їх впровадження, які були започатковані жителями територіальної громади, членом якої ви є.
Література
1. Баяновська М.Р. Соціально-педагогічна діяльність самодіяльних дитячих і молодіжних об’єднань (на матеріалах Закарпаття): Автореф. дис. …канд. пед. наук: 13.00.05./Київ. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1996. — 23с.
2. Бейли Майк Развитие и целесообразность социальной рабо-ты на местах // Динамика ценностей в социальной работе. Под ред. С.Шардлоу. — Амстердам-Киев:Ассоциация психиатров Украины, 1996. — С.49-61
3. Гиль С.С. Педагогика поддержки инициатив молодежи. — М.: Социальный проект, 2003. — 192с.
4. Грига ЇМ., Іванова О.Л. Досвід викладання соціальної роботи й соціальної політики в магістеріумі // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції. /За ред. І.В.Козубовської, ІЛ.Миговича. — Ужгород, 1999.- 4.1. — С.159-167.
5. Демидова Т.Е. Социальная работа: теория и практика. — М.: Зкон-Информ, 2003. — 246с.
6. Івченко Н.М. Участь молоді у волонтерській діяльності як соціально-педагогічна проблема (інтерпретаційний аспект)// Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — №1. — С. 23-28
7. Пейн М. Община как основа социальной политики и соци-альной идеи // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. — М.: Аспект Пресе, 1997. — С.44-62.
8. Попович Г.М. Потреби як визначальна умова інсти-туціалізації соціальної роботи. // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — №1. -С. 12-21.
9. Ромм М.В. у Ромм ТА. Теория социальной работы. Учебное пособие. — Новосибирск, 1999. — 64с.
10. Семигіна Т.В. Робота в громаді: практика й політика. -К.Вид. дім » КМ Академія», 2004. — 180с.
11. Чейнен Гебріел Із тіней. — Амстердам-Київ: Асоціація психіатрів України, 1997. — 127с.
Тема 5. Ресурсне забезпечення соціальної роботи в громаді
Однією з необхідних умов здійснення соціальної роботи в громаді є її ресурсне забезпечення. Слово «ресурси» походить від французького ге55оиг5е — допоміжні засоби, необхідні елементи людської діяльності [6, с.25]. Світ людини неможливо уявити поза зв’язком із ресурсами. Людина весь час створює все нові види ресурсів, а також постійно використовує ті, що її оточують. Практично всі об’єкти та явища, які оточують людей, являють собою ресурсний простір або ресурсну базу, тому головне — визначитися в питаннях необхідності та спрямованості їх використання.
Ресурси — це любі джерела та передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах. В широкому розумінні ресурси розглядають як запаси чого-небудь, які можна використовувати в разі потреби, в іншій інтерпретації вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності [11, с.64].
В теорії та практиці соціальної роботи не існує однозначного визначення її ресурсів. Так, В.М.Рамазанов під ресурсами соціальної роботи розуміє все те, що може бути використано для задоволення певних потреб чи вирішення конкретних проблем клієнта [11, 64]. Алісон Д.Мердок, вважає, що до ресурсів можна віднести все, що сприймається індивідом як необхідне для його добробуту [17].
Розглядаючи ресурси соціальної роботи і соціальної служби як об’єкти менеджменту соціальної роботи український автор К.С.Шендеровський пропонує розуміти під ресурсами сукупність витрат політичних, матеріальних, технологічних, фінансових, інформаційних, кадрових, особистісних, які застосовуються для досягнення мети [16, с.52].
Неоднозначним в теорії соціальної роботи є також питання природи та видів її ресурсного забезпечення. Різноманітні підходи до класифікації ресурсів соціальної роботи широко представлені в працях зарубіжних та вітчизняних теоретиків.
Найчастіше доступні ресурси класифікують за такими основними групами:
- ¦ фінансові (кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери — векселі, депозитні сертифікати, облігації тощо);
- ¦ матеріальні ресурси (приміщення, обладнання, транспортні засоби тощо);
- ¦ людські ресурси (штатні працівники, консультанти, волонтери, члени громадських організацій);
- ¦ інтелектуальні ресурси (твори, символіка та інша інтелектуальна власність, що охороняється чи не охороняється законом) [З, с.5].
Коли мова йде про допомогу конкретній людині, зазначає С. Фолкман, доцільно виокремлювати ресурси особистості (здоров’я, витривалість, переконання, самоконтроль, психологічні характеристики тощо) та ресурси соціального середовища (система соціальної підтримки людини) [7, сі38].
Ресурси розглядаються також з точки зору їх природи, джерел та корисності. Вони можуть бути внутрішніми чи зовнішніми щодо особи чи групи; по друге — офіційними (формальними) чи неофіційними (неформальними); по — третє, реально існуючими чи потенційними [11, с. 65].
Базуючись на такому принципі соціальної роботи як принцип опори на потенційні можливості клієнта, беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення в клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, можна розглядати внутрішні ресурси як сукупність психологічних характеристик об’єкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (уміння ) компонентів. На основі цього до внутрішніх ресурсів соціальної роботи відносять:
- ¦ особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, мови, уваги);
- ¦ особливості прояву емоційно-вольових процесів та станів;
- ¦ особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);
- ¦ освітній рівень людини;
- ¦ професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє. Спираючись на внутрішні ресурси як наявний потенціал об’єкта
(клієнта) соціальної роботи, тим самим підкреслюється активна роль самої людини в задоволенні її потреб чи подоланні проблем.
Розглядаючи соціальну роботу як професійну діяльність, пов’язану з використанням психологічних, соціологічних, педагогічних, управлінських методів та прийомів, зовнішні ресурси розглядають як сукупність можливостей для розв’язання індивідуальних та соціальних проблем, які можуть бути залучені як суб’єктом, так і об’єктом цієї діяльності.
Що стосується фінансових ресурсів, до них можна віднести всі види грошових надходжень для організації на здійснення соціальної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається людині, що потребує підтримки, або її близьким. Серед нефінансових ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо [1,с.18].
А. Лауфер розділяє ресурси, що знаходяться в розпорядженні соціальних служб, на людські, програмні та стратегічні. Ю.Фоа пропонує виділяти шість основних ресурсів в соціальній роботі: гроші, любов, інформацію, статус, послуги та товари.
Д. Томас вважає, що до визначення видів ресурсів соціальної роботи варто підходити з позиції громадян. З цієї точки зору він поділяє ресурси на матеріальні послуги (виробництво, магазини, школи, сервісні заклади); засоби та форми організаційної й духовної підтримки (соціальні служби, громадські організації, церква); засоби міжособистісної підтримки та власна активність (самодопомога, взаємодопомога, підтримка членів родини, друзів та колег по роботі) [17].
Досить оригінальною є класифікація ресурсів соціальної роботи українського теоретика й практика К.С. Шендеровського. Він виокремлює велике коло ресурсів, зокрема політичні (мета, завдання діяльності), нормативно-правові, секторальні (державне — громадське — приватне), концептуальні (теорія), фінансові, адміністративно-управлінські, інституційні, етичні [16, с.53].
Розглянуті підходи до класифікації ресурсів соціальної роботи дають можливість виокремити серед них саме такі, які можна віднести до ресурсного забезпечення соціальної роботи в громаді. Серед таких ресурсів найчастіше виокремлюються:
- ¦ природні;
- ¦ фінансові;
- ¦ матеріальні;
- ¦ людські;
- ¦ інституційні;
- ¦ інформаційні;
- ¦ технологічні.
Одним з найбільш сталих видів ресурсів, які має територіальна громада, є природні. Кожна громада розташована на певній території, яка має свою площу та географічні особливості. Серед природних ресурсів територіальної громади можна виокремити наявність лісопаркової зони, водойм, певних корисних копалин, особливостей географічного місця розташування. Природні ресурси можуть бути активно задіяні членами громади при вирішенні проблем дозвілля людей, їх працевлаштування чи розвитку певних напрямів виробництва на території громади.
Фінансові ресурси територіальної громади можна умовно поділити на такі види:
- ¦ доходна частина відповідного місцевого бюджету;
- ¦ трансфери з державного бюджету України;
- ¦ кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, які виплачуються жителям відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
- ¦ кошти підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на реалізацію соціальних програм;
- ¦ кошти благодійних і релігійних організацій, які спрямовуються на вирішення соціальних проблем в громаді;
